Бачимо теж деякі концесії в області культури, що між ними можна відмітити такі: збільшення ролі української мови у шкільництві, зокрема вищому: подібне явище, мабуть, теж в адміністративній практиці; пожвавлення видавничого руху українською мовою; поширення діяльности Академії наук УРСР не тільки у природознавчо-технічних, але наново також у суспільно-гуманістичних дисциплінах. Щоправда, підручники, призначені для масового вжитку, аж кишать від різних перекручень і фальшивок. Однак попри це відбувається й серйозна дослідча праця. Велике культурне значення мають передруки творів українських клясиків, що появляються великими тиражами, а також ростуча, по довшій перерві, кількість перекладів із світових літератур. Свобода наукового досліду й культурної творчости ще все, очевидно, куди менша, ніж у 1920-их роках. А чейже й тодішні відносини, в добу НЕП-у й “українізації”, що творила апогей радянського лібералізму, далеко відставали від західнього розуміння свободи культури. Коли ж говорити про сучасне становище, то на українській культурі тяжить подвійне ярмо: з одного боку, обмеження, що випливають з самої суті диктаторсько-тоталістської системи, а з другого - ті, що обумовлені позицією України як поневоленої нації. Таким чином український літератор і працівник науки не користується навіть тими скромними можливостями, що їх посідає його російський колеґа. Однак необхідно ствердити, що в порівнянні з тією системою нищівних заходів, що були спрямовані проти української культури у тридцятих і перших повоєнних роках, наступив зворот до кращого й що сучасна ситуація відносно нормальніша.
У 1954 році, у зв’язку з святкуванням тристаліття Переяславської умови, про яке ще буде мова пізніше, сталася подія, що її доводиться кваліфікувати, як найбільш знаменну доцьогочасну політичну концесію: 19 лютого того року Кримську область, що досі входила до складу Російської РФСР, прилучено до Української РСР.
Геополітичні й економічні чинники обумовлюють органічну приналежність Кримського півострова до українського материка. Україна має також історичні й етнічні права до цієї території, що її розвиток від найдавніших часів проходив у тісному зв’язку з життям українських земель та що серед її строкатого населення українці творили, поруч з татарами, автохтонне ядро. Різні українські політичні сили, від консервативного уряду гетьмана Скоропадського в 1918 році до харківських “націонал-комуністів” двадцятих років, робили заходи у справі приєднання Криму до України. Хоч українці були в Криму тільки меншиною, проте його політичне значення для України більше, ніж деяких теренів, що мають, або мали в недавньому минулому, безспірно український етнічний характер. Наприклад, можемо собі без труду уявити існування самостійної української держави без західніх окраїн, - Пряшівщини, Лемківщини, Посяння, Холмщини. Зате українська державність немислима без Криму. Якщо прийняти до уваги панівне стратегічне положення Севастополя в північній смузі чорноморського басейну, то ясно, що Крим у чужих руках - це дуло пістоля, приложене до скроні України.
Якими мотивами керувалася Москва, передаючи Кримську область Українській РСР? Приналежність Криму до Російської республіки, що від неї він відділений усією шириною України, творила аномалію в адміністративній структурі СРСР. Ця неприродна розв’язка не могла не дратувати підсовєтських українців, скріплюючи в них почуття, що вони перебувають в “російському оточенні”. Тому, як можна здогадуватися, комуністична верхівка у Кремлі, прямуючи тепер до відпруження в російсько-українських стосунках, зважилася на жест, що усунув би одну з причин українського невдоволення. Треба вважати, що українська громадськість сприйняла прилучення Криму з сатисфакцією, як задоволення давнього і справедливого українського політичного постуляту. А Москва по суті теж нічого не втратила, бо чейже ціла Україна й так перебуває під її владою. Однак, певна річ, сучасна приналежність Криму до УРСР улегшуватиме в майбутньому розв’язку кримської проблеми по лінії українських інтересів, коли б це питання, що сьогодні є внутрішньою справою Радянського Союзу, мало котрогось дня виринути на міжнародному форумі.