Капітальна помилка Сагайди в тому, що він абстрактно відділяє та протиставляє “солідарність” і “антагоністичну структуру”, тоді як насправді вони творять діялектичну єдність, що в ній суперечності так нерозлучно сплетені, як правий і лівий бік тканини. Візьмім для прикладу дві футбольні команди на грищі: їхнє змагання - рівночасно їх солідарність. Чи існує між людьми взагалі абсо-лютна солідарність? Навіть у найінтимніших взаєминах між близькими людьми, між батьками й дітьми, між подружжям, між друзями існує елемент напруження, протиставлення, потенціяльного конфлікту. Тим паче неминуче напруження та антагонізми в масових соціяльних скупченнях. Ми не проповідуємо якоїсь “дарвіністичної” філософії вічної війни всіх проти всіх. Бо ми бачимо також протилежний бік: усі людські взаємини пронизані солідарністю. Великий філософ війни Клявзевіц навчав, що війна - це також одна із форм соціяльних відносин і тим самим суспільної “солідарности”, коли її сприймати в широкому сенсі.
Абстрактне гасло “солідарности” та “гармонії”, як його ставить Сагайда, позбавлене конкретного змісту. Про яку солідарність тут мовиться? Де правда, що солідарність у суспільному житті - неодмінний елемент. Зокрема суспільні утвори (себто тривалі організації соціяльних відносин), отже й держави, вимагають певного внутрішнього згармонізування, зрівноваження. Кожний суспільний утвір має свій притаманний “мінімум солідарности”, що без нього він розлітається. Наприклад, якщо різні українські політичні групи полагоджуватимуть свої розбіжності револьверною методою, тоді український державний утвір не може втриматися. Але прийняття всіма українськими політичними групами певних правил правопорядку та “чесної гри” не ідентичне з тим, що в середині української спільноти зникнуть конфлікти інтересів та суперечності ідей. Наймогутніші держави світу, наприклад, Рим, Англія, виростали серед постійних, не раз навіть дуже гострих, внутрішніх конфліктів. Таємниця їх сили саме в тому, що вони вміли доцільно використовувати ті енергії, які народжувалися із внутрішнього напруження. Якщо комусь хочеться, можна назвати це “солідарністю”. Але реальна суспільна солідарність - це ще не щось остаточне; її природа - динамічна й діялектична, не субстанціяльна. Вона полягає в повсякчасному вмілому зрівноважуванні суспільних енергій; але досягнутий стан рівноваги завсідн хиткий, завсідн буває вихідною точкою для нових конфліктів. Тому гасло безантагоністичного суспільства треба визнати за утопійне; такого суспільства ніколи не було, нема і, логічно, не може бути. Властива проблема українського державного будівництва - не шукання формули такої України, що була б безантагоністичним “земним раєм”, але шукання можливостей, як схопити суперечні енергії, що є в нашому народі, твердими берегами одного спільного для всіх державного закону.
При скоординованому, розумному та жертовному зусиллі українського народу та при сприятливій зовнішній коньюнктурі постання української держави можливе. Але Україна не буде “земним раєм”. Усі дотеперішні цивілізації та держави, навіть найпишніші й найквітучіші, мали свої тіневі боки кривди, неправди й зла. Невже ми, українці, такі по дитячому наївні, що забуваємо, що ми також Адамові діти? Говориться це не на те, щоб заздалегідь виправдувати те зло, що може бути у вільній українській державі. Ні, боротьба проти зла залишається категоричним імперативом, і то в першу чергу якраз проти свого “рідного” зла. Великим учителем української громадськости з цього погляду, безперечно, був Шевченко з його гострим, що ні на які освячені авторитети не зважав, осудом того, що він відчував, як хиби та провини власного народу. Те, проти чого ми виступаємо, - це не соціяльний ідеалізм Сагайди та подібних, що прагнуть здійснити максимум добра й справедливости на Україні. Але закидаємо Сагайді утопійне недоцінювання реальних труднощів: віру в те, що якоюсь геніяльною солідаристичною рецептою вдасться одним махом (або, як каже Сагайда, “впродовж життя одного покоління”) розв’язати всі “великі питання” та проскочити в солідаристичну утопію.
Загальна характеристична риса утопійного мислення в тому, що воно, мало зважаючи на дійсність, приймає за полагоджене й переборене те, що на ділі лишається якраз проклятим вузлом справи. Очевидно, коли взяти цим способом “у дужки” найбільшу реальну перешкоду, тоді все дальше здається легким і простим. Солідаристична концепція Сагайди дуже характеристична для утопійного мислення. Сагайда декретує, що “суспільство майбутнього не може бути антагоністичним”, не турбуючися тим, що голий постулят солідарности слабший від павутиння, коли мовиться про масивні конфлікти соціяльних сил.