Останній момент заслуговує на особливу увагу: надмірна турбота про ідеальне віддзеркалення народної волі велить Сагайді забувати про капітальну обставину, що парляменти - це дуже важливі органи законодавства й політики, які мусять насамперед мати відповідні речеві кваліфікації, щоб могти упоратися з цими завданнями. Виявилося, наприклад, що з погляду парляментарної діловости, краща система одномандатних виборчих округ (як у Великобрітанії та США), бо вона сприяє кристалізації яскравих працездатних більшостей; зате пропорційне представництво, хоч у теорії, безперечно, справедливіше, веде до розбиття парляменту на цілий вахляр дрібних фракцій, що великою мірою спричинилося до паралічу парляментаризму та кризи демократії в деяких країнах поверсальської Европи (німецька Ваймарська республіка, Франція III Республіки, Польща до 1926 року тощо). Може, найсуттєвіша соціологічна функція справжнього парляментаризму шляхом гострої, але законними рамками нормованої партійної боротьби добирати політичні таланти, що з них поповнюється провід держави. Якраз активістичний характер партійної політики, що так її відрізняє, наприклад, від мирної та впорядкованої бюрократичної кар’єри, сприяє природному доборові політичних талантів. Добрий парлямент повинен бути мов би великою академією практичної політичної науки, носієм державних традицій, кузнею політичних талантів. Супроти цієї основної соціологічної функції парляменту його функція ідеологічна чи символічна, - репрезентація “народної волі”, - відходить на задній плян. Не даремно найавторитетніший парляментарний орган світу, англійська Палата громад, майже до наших часів вибиралася за правилами, що дуже далекі від абстрактної вимоги ідеальної демократії. Подібне можна сказати про американський Сенат. Зборище економічних інтересантів, що його пропонує Сагайда під формою станового парляменту, ні в якому разі не зуміло б стати школою політичної еліти.
Зупинімося ще на одному проекті Івана Сагайди, знову з економічної галузі. Де т. зв. “система трудових акцій”. Даємо слово самому Сагайді: “Трудові акції випускаються на продаж виключно працівникам даного підприємства. Акції іменні. Перепродаж їх, застава їх, чи спекуляція ними переслідуються законом. Покидаючи працю на даному виробництві, трудящий дістає не акцію, а її номінальну вартість. Служить трудова акція для притягання коштів на заснування чи поширення підприємства лише від самих затруднених на ньому. Це дуже важливе обмеження, що й стає підставою називати ці акції трудовими. В наслідок цього трудова акція не може служити засобом експлуатації чужої праці, натомість вона дає змогу стати фактичним співвласником підприємства працівникові фабрики, дає право на пропорційну до набутої за свої трудові заощадження кількости акцій участь у розподілі прибутків підприємства (крім звичайної заробітної платні, що відповідає кваліфікації, працьовитості й стажеві працівника). Крім того, важливе правило, що трудові акції дають власникові їх, незалежно від кількости акцій, право лише одного голосу в управлінні фабрикою, - урівноправнює всіх співвласників підприємства. Система трудових акцій універсальна. Вона придатна для всяких і всіх без винятку промислових, транспортних, сільсько-господарських та інших великих підприємств” (“Великі питання”, стор. 84).