Останні речення можуть викликати заперечення Тут треба було б написати довгий трактат і вияснити, що брутальна сила, як найвища чи, може, навіть виключна інстанція, це далеко не все у світі; що у виключно панівній формі являється вона на довшу мету чинником руїни. Всупереч поглядові загалу західньоукраїнської інтеліґенції середніх чи молодших річників, треба б пояснювати й доводити, що “моральні” чи “інтелектуальні вартості”, “ідеї” належать не до якогось невідомого “небесного простору”, а таки до реального, “найреальнішого” світу, де вони мають першорядну практичну вагу. І знову всупереч загальним поглядам треба б довести, що “волюнтаризм” на нашому Заході був своєю вартістю дуже проблематичний: він підніс вольові спроможності суспільства, коли мова про сферу почувань, настроїв і вибухаючих з цієї сфери короткотривалих “зривів”, одначе зменшив вольові її спроможності, якщо мова про практичну дію на дальшу мету, зокрема в непередбачуваній давніше ситуації. Це все творить дуже простору тематику. Її розгляд показав би яскраво, що упадок думки серед західньоукраїнської інтеліґенції не випадок. Цей упадок мусів довести до занидіння провідних постатей у цьому суспільному прошарку. Отже, тезу про занепад інтеліґенції на нашому Заході заперечити не можна.
Назовні довершується ця сумна картина загальною втечею від інтеліґентських форм побуту. Безповоротно минули ті часи, коли простолюдин хотів, щоб його син виглядав, як “пан доктор”. Нині справжній дипломований “пан доктор” своїм стилем і манерами хоче замаскувати свою суспільну породу, хоче вдавати пролетаря, спортсмена, бойовика, спекулянта - все що завгодно, аби тільки не погорджуваного “кабінетного інтелектуаліста”.
IV. ВИХІДНІ ТОЧКИ ДЛЯ НОВОГО ПІДЙОМУ
У суспільстві спочиває гін до самозбереження, що мусить себе неминуче виявити. Ми завсіди були свідками того, як безумство, неморальність та насильство також знаходили собі якийсь кінець. Ормузд та Аріман борються повсякчасно. Аріман завсіди працює над потрясенням світу, але це йому не вдається.
Ми намагалися з’ясувати прояви занепаду модерної української інтеліґенції. Тепер мусимо спробувати підійти до цієї самої справи із протилежного боку: відшукати життєносне насіння, що зберігається серед хаосу і руїни.
Ми пізнали, якого послідовного й безпощадного ворога має українська інтеліґенція в більшовизмі. Звідтіль падали найстрашніші, найжорстокіші удари. Отже треба нам знайти відповідь на питання: до яких результатів привела більшовицька політика? Чи і в якій мірі вдалося їй досягти своїх цілей? Ця відповідь має засадничу вагу, бо від неї залежатимуть перспективи на майбутнє. Якби ми могли ствердити, що інтеліґентська верства на Україні не подавалася перед найлютішим терором або принаймні чинила тривалий опір, тоді нам вільно було б із чистим сумлінням сказати, що ще не все втрачене.
Три речі треба тут мати на увазі.
Поперше, мусимо наново пригадати собі те, про що була вже мова вище: суть інтеліґенції - це самовіддана служба духово-культурним вартостям. Більшовики старалися заслонити перед інтеліґенцією цей високий ідеал і звести її до рівня сліпого знаряддя офіційної доктрини та державної техніки й економіки. Який вислід цього зусилля? Чи в умах українських інтеліґентів існує ще відчуття для автономних вартостей науки й мистецтва, незалежно від їх соціяльно-політичної “корисности” та всіх “генеральних ліній” партії?
Подруге, який моральний стан інтеліґенції під більшовиками? Ми вже згадували про показові процеси, прилюдні каяття, поневільну участь у совітських “виборах” та подібних урядових комедіях. Отже, до чого привели довголітні зусилля морально принизити, упідлити й осмішити інтеліґентську клясу?
І, нарешті, потрете. Спеціяльне завдання, що його ця верства в усі часи і в усіх країнах виконувала й виконує - це творення суспільної ідеології. Це той комплекс поглядів, переконань і відчувань, що духово держить громадянство вкупі.{71} Кожна влада, крім елементів сили матеріяльної, потребує ще сили духової. Влада не може вдоволятися тим, що вона над своїми підданими панує фізично. Вона прагне до того, щоб піддані самі добровільно погодилися із цим фактом панування. Очевидно, може це статися тільки шляхом визнання за владою якогось вищого духового авторитету, що єдино освячує грубу матеріяльну силу й закріплює за нею право на панування. Моральне освячення дає владі ідеологія, себто той верховний духовий принцип, що його влада ставить над собою та що від його імени вона діє.