Ширше історичне значення цих подій полягало на тому, що власне на Закарпатті австрійська політика вперше зустрілася з українським питанням. Можна довести, що цілий ряд настанов і прийомів, зокрема в областях аґрарної та церковної політики, які вперше були випробувані на Угорській Русі, були згодом перенесені до Галичини, коли вона опинилася під австрійським пануванням.
Повертаючися до семигородсько-закарпатської паралелі, треба сказати, що, не зважаючи на те, що австрійська політика в обох областях була зовсім аналогічна, не допровадила вона до однакових результатів. Румунський національний рух, започаткований у другій половині 18 століття, виявив себе тривалим; не зламали його репресії угорської влади, що їм він підпав після 1867 р. Інакше виглядали справи на Закарпатській Україні. Як довго священики своїм положенням мало відрізнялися від селян-кріпаків, вони залишалися в духовій єдності з народною масою. Піднесення соціяльного й освітнього статусу духовної верстви віддалило її від простолюддя та наблизило її до “нотаблів” Угорщини. Греко-католицькі священики стали поступово щораз більше наслідувати форми побуту та піддаватися ідейним впливам мадярських панівних шарів. Таким чином йосифінські реформи довели на Закарпатті до несподіваних наслідків: на довшу мету вони полегшили процес мадяризації тамошньої провідної верстви. У другій половині 19 століття мадяризація греко-католицького клиру стала майже універсальною. Де припізнило національне відродження Карпатської України на добрих два-три покоління.
3. Доповідь Е. Гельцлє (Німеччина), “Проблема війни у Російській революції 1917 р”, четвер, 18 серпня.
(Б. Hölzle: Das Kriegsproblem in der russischen Revolution 1917.)
Теза доповідача про те, що більшовицька революція не була б можлива без воєнної обстановки, зустрічалася з гострими запереченнями з боку наших колеґ з Радянського Союзу та східньоевропейських країн. Вони твердять, що Жовтнева революція випливала виключно з закономірностей внутрішнього соціяльного розвитку Росії та що її, мовляв, ні в якому разі не можна пояснювати такими зовнішніми та випадковими причинами, як I Світова Війна.
У зв’язку з тим нехай мені вільно буде в першу чергу звернути увагу на факт, що Жовтнева революція не відбулася “по Марксу”. Маркс, як відомо, передбачав, що соціялістична революція прийде у країнах найбільш дозрілого капіталізму. Тим часом революція сталася в державі, яка з економічного погляду була відстала та де капіталізм у 1917 р. напевно ще не вичерпав був іманентних можливостей свого природного росту. Якщо хочемо дотримуватися марксистських категорій, взагалі дуже сумнівно, чи можна назвати Жовтневу революцію “соціялістичною”. Бо переворот не був ділом зорганізованої робітничої кляси, російського пролетаріяту. Де був захват влади відносно невеликою, але дисциплінованою та озброєною меншістю, яка зручно використала для свого удару умовини розрухи в державі, спричинені воєнною поразкою.
Жовтнева революція має великий теоретичний інтерес для соціологів і для нас, істориків. Бо хоча вона відбулася під марксистськими кличами, вона рівночасно являється яскравим запереченням історіософічних концепцій Маркса-Енґельса про примат економічного чинника в історичному процесі. Не може хіба бути сумнівів у тому, що в 1917 р. не було на землях колишньої царської Росії ніяких об’єктивних економічних передумов для установлення соціялістичного ладу. Зате були в політичній традиції та соціяльній структурі Росії такі моменти, що робили конституційний правопорядок європейського типу там слабким. Жовтневий переворот не означав перемоги соціялістичної економічної формації над капіталістичною. Але він означав, що політична диктатура опинилася в руках людей, які визнавали соціялістичні ідеали та які своєї владної позиції згодом ужили для соціялістичної перебудови суспільства. Це й було досягнено силою й авторитетом державної машини. У повному протиріччі до доктрини Маркса, не господарські відносини були тут “базою” для політичної “надбудови”, але навпаки, політична система послужила “базою”, що на ній здвигнулася “надбудова” нового економічного устрою.