II. XI ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНИЙ КОНГРЕС ІСТОРИЧНИХ НАУК (СТОКГОЛЬМ, 28 СЕРПНЯ 1960)
1. Доповідь Е. Мольнара (Угорщина), “Вплив історіософії Геґеля на марксистську історіографію”, понеділок, 22 серпня.
(Е. Molnar: L’effet de la philosophie d’histoire de Hegel sur l’historiographie marxiste.)
Попередня дискусія свідчить про те, що німецька мова втішається особливою популярністю в дебатах філософського характеру. Тому я теж говоритиму по-німецьки, хоч я приїхав із Сполучених Штатів.
Пан Мольнар робить, на мою думку, засадничу помилку, коли він ставить поруч себе Геґеля й Маркса, як двох мислителів рівної величини. Я тут не виступаю як геґеліянець. Напр., тяжко мені було б погодитися з Геґелевим монізмом; філософія історії, що спирається на досвіді, мусить бути плюралістична. Проте годі сумніватися, що Геґель був одним з найбільших, може найбільшим філософом новітніх часів та що він займає у модерній філософії надрядну позицію, яку можна порівняти до позиції Аристотеля в античній філософії. Зате в Марксі бачимо в першу чергу економіста та політичного публіциста. Його суто філософічний доробок відносно убогий. Котрі твори Маркса назвемо філософськими? Чи його молодечі писання, що їх він сам не вважав вартими публікації, та які були видані щойно з його посмертної літературної спадщини? Чи серію афоризмів, як “Тези про Феєрбаха”? Чи кілька сторінок передмови до “Критики політичної економії”? Чи може напів-журналістичні твори Енґельса?
Один з передбесідників зацитував, з покликанням на Маркса, англійську приповідку: “доказ пирога в тому, що його можна з’їсти”. (The proof of the pudding is in the eating). Гадаю, що це можна б теж з успіхом прикласти до Геґеля й Маркса. Доказом, якщо не правильности ідей якогось мислителя, то в кожному разі його інтелектуального формату, є його здібність запліднювати дальший розвиток людської думки. Геґель, безперечно, блискуче витримав цей іспит. Від 130 років філософія західнього світу примушена раз-у-раз розраховуватися з Геґелем і в тих конфронтаціях вона знаходить спонуки для свого дальшого росту. А як у цьому відношенні виглядають справи з Марксом? Я кидаю виклик нашим марксистським колеґам показати нам бодай одного визначного філософа, - зокрема в області історіософії, що нею ми тут передусім зацікавлені, - який би себе проявив у Радянському Союзі продовж останніх 40 років. Сподіваюся, що в цьому контексті ніхто не назве покійного Йосифа Сталіна та його ще недавно прославлюваний, але сьогодні заслужено призабутий, квазі-філософський розділ у “Короткому курсі історії ВКП(б)”.
Один з передбесідників назвав був кількох т. зв. буржуазних мислителів, які буцімто в меншій чи більшій мірі зазнали на собі Марксового впливу: Макс Вебер, Шелер, Трельч, Зомбарт, Маннгайм. Це має служити доказом великого ідейного значення марксизму. Але нехай мені вільно буде запитати: де марксистські мислителі аналогічного формату? Якщо не помиляюся, від 1917 року був тільки один марксистський історіософ, якому не можна відмовити “європейської кляси”. Мова йде тут про земляка п. Мольнара, угорського філософа, Георга Люкача. Але чи це випадок, що він зник з поверхні?