3. Доповідь Ф. Цвіттера (Югославія), “Національні проблеми в Габсбурзькій монархії”, субота, 27 серпня.
(F. Zwitter: Les probtèmes nationaux dans la monarchie des Habsbourg.)
Цінна доповідь проф. Цвіттера заохочує мене підняти одну проблему, що її, як я сам мав нагоду чути, часто дискутують у наукових колах Сполучених Штатів. В багатьох американських істориків та політичних дослідників існує тверде переконання, що знищення Австрійської імперії було трагічною помилкою, бо це привело до “балканізації” Середньої Европи й відкрило шлях для пізнішого нацистського німецького та комуністичного російського панування. Не стану заперечувати, що стара Австрія творить одну з великих “прогайнованих нагод” європейської історії. Проте марна річ була б тут шукати за винуватцями. Австрії не зруйнували ані державні мужі Антанти, ані Масарик з Бенешом. Тих, які тут справді відповідальні, можна б скорше знайти між панівними середовищами імперії, зачинаючи самою династією.
У зв’язку з цим хочу згадати про дві історичні події, що їх ключеве значення не було може достатньо піднесене в доповіді. Маю на увазі Установчі Збори в Відні та Кромержиржі в 1848-49 рр. та австро-угорську Угоду з 1867 р.
Під час революції 1848-49 рр. свобідно вибрані депутати всіх австрійських народів (за вийнятком угорських земель) добровільно заявили свою лояльність до цісарства та спільно виробили програму конституційних реформ для Австрії, як єдиної, хоч децентралізованої, держави. Віденський уряд, який скасував ухвалену конституцію та розігнав Конституанту, погребав цю вийняткову нагоду.
Можливо, ще більш злощасною подією був знаменитий “Авсґляйх” у 1867 р. Династія й центральний уряд, які своїх колишніх союзників, хорватів, сербів, словаків, семигородських румунів і закарпатських українців, передали в руки мадярської олігархії, цим кроком зрадили ідею Австрії, як понаднаціональної держави. Якщо Відень визнав право угорців на власну національну державу, то чому не могли домагатися цього самого теж південні слов’яни, чехи й румуни?
Вважаю, що для періоду 1867-1914 треба б сильніше, ніж це було зроблено в доповіді, диференціювати відносини в Австрії та Угорщині. Ніхто не заперечить, що теж у Цісляйтанії було багато випадків національної несправедливости та міжнаціональних терть; гл. польсько-український конфлікт у Галичині Одначе в десятиліттях, що випередили вибух війни, всі народи австрійської половини імперії здобули чималі досягнення на освітньому та суспільному полі. Зате на Угорщині ситуація була зовсім безнадійна. Очевидячки, за останніх сорок років наша чутливість притупилася настільки, що ми може були б готові судити про відносини у старій Угорщині більш вибачливо. Проте, якщо міряти ці речі мірилами ліберального 19 століття, угорський режим виявляв риси обурливого та непростимого соціяльного й національного гніту. Династія й віденський уряд, що погоджувалися з цими кричущими несправедливостями, цим самим підписали смертний вирок над Габсбурзькою монархією.
ДОВКОЛА МІЖНАРОДНОГО ІСТОРИЧНОГО КОНГРЕСУ У ВІДНІ{85}
СТОКГОЛЬМ І ВІДЕНЬ
“Міжнародні конгреси історичних наук” - така їхня офіційна назва - відбуваються кожних п’ять років. Я мав нагоду вже вдруге побувати на такій імпрезі.{86} 1960 року я брав участь у XI Міжнародному історичному конґресі в Стокгольмі, а 1965 року поїхав на XII конґрес, що цим разом відбувався у Відні, від 29 серпня до 5 вересня. Це дає мені змогу порівняти останній та передостанній історичні конгреси.
Коли перед моїм виїздом на віденський конґрес мені доводилося говорити про нього з моїми американськими колеґами-істориками, я чув від них вислови побоювання щодо того, чи він буде належно підготований. За австрійцями все ще тримається традиційна слава недбальства, т. зв. “шлендріяну”. Але ці побоювання виявилися зовсім безпідставні Навпаки, я б сказав, що віденський конґрес з технічного боку справніше підготований, ніж стокгольмський. Коли з’їздиться кілька тисяч учасників, добра організація є передумовою того, щоб конґрес не потонув у безголов’ї. Ідеться про позірно дрібні речі, як от, наприклад, про те, що в вестибюлі будинку Віденського університету, де засідав конґрес, приміщено тимчасову поштову і банкову контори, а на подвір’ї університетського будинку (оточеного приємною колонадою та прикрашеного бюстами колишніх визначних професорів цієї високої школи) відкрито каварню-ресторан; це заощаджувало багато часу, який інакше був би зужитий на ходіння до банку, на пошту чи на обіди. Або інша подробиця: при секретаріяті конґресу було окреме бюро з машиністками, що знали основні світові мови; там учасники конґресу, що виступали в дискусіях, могли дати безкоштовно до переписання резюме своїх промов; для людей, що не мали з собою власних писальних машин, це була велика вигода. Таких прикладів можна б назвати більше.