Це свідчить, що організатори останнього історичного конґресу посідають великий досвід у технічній підготові таких імпрез. Як мене інформували, Відень став за останні роки одним з головних місць, де в Европі відбуваються всякі міжнародні з’їзди, конґреси, вистави. Це зв’язане з його центральним географічним положенням, його імпозантною архітектурною сценерією та з політичним невтралітетом Австрії між атлантійським та комуністичним бльоками держав.
Головна різниця між стокгольмським та віденським конґресами полягала не в цих технічних деталях, але в іншій політичній атмосфері. XI Міжнародний історичний конґрес стояв під знаком “холодної війни”. На ньому раз-у-раз доходило до ідеологічно-політичних сутичок. Треба підкреслити, що до цього спричинювалася передусім постава представників країн комуністичного табору. Їхні виступи були такі агресивні, що хоч-не-хоч примушувало й західніх учених, - які самі зовсім не були зацікавлені в ідеологічних герцях, - до оборони, що подекуди переходила в протинаступ. Тепер же у Відні історики із східнього бльоку радикально змінили тон. Це можна було передусім помітити в доповідях та дискусійних виступах “сателітних” учених. Одні з них говорили так, ніби марксизму-ленінізму ніколи й на світі не було, дотримуючись методи, що по суті була тотожна з “буржуазним об’єктивізмом”; інші посилалися на марксизм, але дозволяли собі при цьому на його “ревізіоністське” тлумачення. Дещо інакше тримали себе радянські історики. Вони продовжували захищати відому марксо-ленінську догматику, але принаймні їхній тон не був такий аґресивний, як у минулому; вони часто закінчували свої виступи примирливою заявою, що, мовляв, обмін думок між ученими різних країн корисний, не зважаючи на розходження у світогляді.
Історики з західніх країн, очевидно, з вдоволенням сприймали цю відпружену атмосферу і з свого боку назагал оминали питання, які могли б дратувати представників комуністичного бльоку. Таким чином, як висловився один мій американський знайомий, в черзі міжнародних історичних конґресів XII конґрес творить “еру добрих почувань”. (В американській історіографії цей термін - “Era of Good Feelings” - прищепився як назва для доби на початку 1820-их років, коли в житті США тимчасово притихли партійні конфлікти).
На цьому місці варто згадати, що у Відні вирішено, що наступний, XIII Міжнародний історичний конґрес відбудеться в Москві. Не треба бути великим пророком, щоб передбачити, що характер і атмосфера майбутнього московського конгресу залежатимуть у першу чергу від того, як протягом найближчих п’ять років розвиватиметься світова політична ситуація.
НАУКОВІ ДЕБАТИ І ЗМАГАННЯ ІДЕОЛОГІЙ
Один з українських еміґраційних працівників науки, що був учасником віденського конгресу, висловив у розмові огірчення з приводу “дефетистичної” постави західніх істориків, які своєю угодовістю супроти комуністів зраджували справу свободи Я розумію цей погляд, але не зовсім його поділяю. Справа заслуговує на те, щоб з її приводу висловити кілька міркувань.
Передусім треба собі здавати справу, що серед західніх учених, що прибули на віденський конгрес, як і на інші подібні міжнародні наукові імпрези, більшість становлять люди, що не є активно зацікавлені політикою. Це спеціялісти, що для них конгрес є нагодою зустрітися та обмінятися творчим досвідом і думками з чужоземними колеґами, що теж працюють у даній дисципліні. Люди цього типу відчувають просто органічну відразу до того, щоб наукові дебати перетворювати на політичну суперечку. Щоб лише не допустити до цього, вони не раз волітимуть пускати мимо вуха витівки другої сторони, як добре вихована людина може ігнорувати товариські нетакти простака. Подруге, поняття конґресової делегації має зовсім інший сенс, коли йдеться про представників західніх і комуністичних країн. Якщо мова про перших, то їхня участь у конґресі індивідуальна. Про якісь організовані національні групи тут взагалі не доводиться говорити. У випадку істориків-американців їх стосунок до (фактично не існуючої) “американської делегації” обмежувався тим, що їхні прізвища з’являлися в офіційному списку учасників конґресу з поміткою “США” і їм було послане запрошення на “коктейльпарті”, влаштовану Американським історичним товариством для своїх членів. Щоправда, національні історичні товариства висували доповідачів; але напевне жоден шануючий себе західній історик не погодився б з тим, щоб піддавати текст своєї доповіді попередній цензурі.