Зовсім щось інше являли собою делеґації з країн під комуністичним режимом. Хоч би вже з уваги на пашпортові та девізові обмеження не можна й подумати, щоб котрийсь історик із східнього бльоку міг прибути на конгрес індивідуальним порядком. Їх добирають та виряджають у дорогу відповідні державні наукові та політичні органи. Мабуть, не помилимося, якщо зробимо припущення, що поміж ними заздалегідь розподіляють ролі, а тексти доповідей переходять дбайливу попередню цензуру. Не можна дивуватися, що такі делеґації спроможні діяти на конгресі як бойові загони, - до чого західні делеґації органічно не здібні.
Хтось міг би сказати, що ці твердження лише підкріплюють тезу про дефетизм Заходу, його гниле угодовство, його безпорадність перед обличчям аґресивних і підступних дій комуністичного табору. Але мої особисті спостереження в Стокгольмі й Відні приводять мене до зовсім інакшого, подекуди більш оптимістичного, висновку. Я не збираюся схвалювати поставу всіх західніх науковців. Окремі одиниці між ними в зустрічі з представниками комуністичного світу дійсно виявляють лакейські нахили. Але цього не можна генералізувати. Суттєве щось інше. Я переконався, що в інтелектуальних конфронтаціях між табором свободи й табором тоталітарної диктатури перевага залишається за першим. І цьому не треба дивуватися. Дискусія, - “сократівський принцип” шукання правди через діялог, - є духовою стихією демократії. Зате тоталітарний догматизм може процвітати лише в духовій ізоляції; дискусія, діялог діють на нього розкладово. Це розумів Сталін, і тому тримав підрадянське громадянство, зокрема його інтеліґенцію й наукові кола, в герметичній ізоляції від зовнішнього світу.
Стокгольмський і віденський конґреси ілюструють дві тактики комунізму в інтелектуальних зв’язках з Заходом. Виступи підкомуністичних істориків у Стокгольмі спершу викликали збентеження західніх учасників: як дискутувати з грамофонними платівками? Але коли історики з демократичних країн почали реагувати на комуністичні провокації, вони влучними пострілами легко трощили різні видумки й перекручення своїх опонентів. (Досі пригадую викривлене люттю обличчя мадам Нечкіної{87}, яку вивели з рівноваги критичні зауваги одного українського історика з США про Леніна). При цьому зовсім не шкодило, що дискусійні промови західніх учених не були заздалегідь між собою узгіднені Навпаки, це вносило в їхні промови свіжість і різноманітність, що корисно контрастували з занудливою монотонністю комуністичних виступів.
Зате у Відні, як уже загадано, делеґати країн комуністичного бльоку дотримувалися тактики “мирного співіснування і дружби”. Ми були свідками того, як сателітні й радянські історики, використовуючи рідкісну для них нагоду, просто розкошували від особистих зустрічей і розмов з західніми колеґами, а також від самої “буржуазної” атмосфери прекрасного Відня. Вони нагадували людей, що з затхлої хати вирвалися надвір і немов трохи сп’яніли від свіжого повітря. Всякі духові контакти з зовнішнім світом спричиняються до поглиблення процесу “ідеологічної ерозії”, що від смерти Сталіна підточує монолітність комуністичного табору.
ЗАСІДАННЯ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ КОМІСІЇ
У нашій пресі завівся поганий звичай, що дописувачі, які інформують громадськість про наукові з’їзди і конґреси, використовують це передусім для того, щоб голосно трубити про свої (часто уявні) “подвиги” і “тріюмфи”. Боюся, щоб і я не пішов цією стежкою. Я хотів би подати інформації про деякі сесії віденського історичного конґресу. Але ці дві сесії, що про них у мене збереглися записки, власне ті, що в них мені самому довелося виступати в дискусії. Прошу в читачів вибачення за цю нескромність.
У 1960 році слов’янська комісія засідала не під час самого історичного конґресу, але окремо перед ним. Де була спеціяльна кількаденна конференція, що відбувалася не у Стокгольмі, а в Уппсалі. Обстановка малого університетського міста, тихого й порожнього під час літніх ферій, надавала слов’янській конференції своєрідний тон. Нас усіх примістили в одному гуртожитку, і ми спільно харчувалися в студентській їдальні Це давало нагоду для особистих, дружніх контактів. Дні, проведені в Уппсалі, належать до моїх найкращих спогадів з XI Міжнародного історичного конґресу. Згодом я чув, що з радянського боку внесено офіційний протест з того приводу, що програма конференції слов’янської комісії була укладена без порозуміння з радянською делеґацією.