Уявім собі мапу Східньої Европи, що на неї нанесено різними кольорами оті поділові лінії. Важливе тут передусім спостереження, що ці лінії не покриваються. Якийсь народ за одним критерієм (наприклад, релігійним) має одну групу “родичів”, але за іншим - іншу. Поляки й чехи мовно близько споріднені, але глибоко відрізняються традиційною суспільною структурою; зате поляки й угорці, що говорять тотально відмінними мовами, мають дуже подібні, саме - шляхетські суспільні традиції. Серби й хорвати мають одну мову, але вони здиференційовані релігійно-культурними традиціями та турецькою політичною спадщиною в одному випадку й габсбурзькою - у другому.
Вважаю, що таке застосування порівняльної методи дозволяє точно визначити місце кожного східньоевропейського народу в загальному історичному процесі.
В попередній дискусії було кілька разів згадано про панславізм. Існування слов’янської лінгвістичної сім’ї - безперечний факт. Але було б помилкою перебільшувати значення мовної споріднености. Індивідуальність нації визначається не тільки її мовою, але й рядом інших, не менш важливих факторів. Не можна культурно-історичної типології базувати виключно на мові. Не заперечуючи ваги лінґвістичного критерія, мусимо бути свідомі велетенських відмінностей, які можуть існувати між різними слов’янськими народами, якщо прикласти до них інші критерії”.
ДИСКУСІЯ ПРО ФЕДЕРАЛІЗМ
Доповідь Роберта А. Канна “Федералізм і федеральна держава в історії” призначено на передостанній день конгресу, п’ятницю 3 вересня. Вона відбулася в рамках комісії методології й історіографії. Професор Канн з Ратґерського університету (США) відомий як автор монументального дослідження про національну проблему в Австро-Угорщині, п. н. “Багатонаціональна імперія”. Його доповідь була зосереджена на питаннях теорії федералізму й на розвиткові федералістичних доктрин, у меншій мірі на реальних виявах федералізму в історичній дійсності Канн підкреслював, що поняття федералізму далеко не однозначне та що під покришкою федералізму крилися не раз дуже відмінні й один до одного неподібні суспільно-політичні змісти. Приклад, що на нього він посилався найчастіше, -це американський федералізм. Він тільки побіжно згадав про проблему федералізму в СРСР, вказуючи при цьому на суперечність між широкими конституційними правами радянських союзних республік (до номінального права на сецесію включно) та монолітною структурою Комуністичної партії, що забезпечує фактичну єдність радянської держави.
Я б не казав, що доповідь Канна відзначалася великою оригінальністю думок. У дискусії виступило кілька істориків з східнього бльоку, що на всі лади вихваляли радянський федералізм, який, мовляв, забезпечив успішну розв’язку національного питання в СРСР. Коли черга прийшла на мене, я сказав наступне{90}:
“Яка генеза радянського федералізму? У старій Росії існували федералістичні течії, але вони були сильніші серед неросійських націй, ніж серед самих росіян. Зокрема українська політична думка XIX століття мала федералістичне забарвлення. Згадаймо про Кирило-Методіївське Братство, Костомарова, Драгоманова. Окремих прихильників федералізму можна знайти й серед росіян; до них, наприклад, належав Герцен. Але родовід більшовизму не має нічого спільного з тими групами у старій Росії, що сприяли федералізмові Більшовики, безперечно, продовжували традиції “якобінської” течії в історії російських революційних рухів. А російські “якобінці”, починаючи з Пестеля і Бєлінського, заперечували федералізм і обстоюва-ли унітарну, централізовану державу. Існує багато висловлень Леніна з-перед 1917 року, що в них він гостро поборює ідею федералізму.
Як же тоді пояснити, що нова радянська держава, що її основоположником був Ленін, прийняла федералістичні устроєві форми? Цю розв’язку накинули більшовикам обставини: вони хотіли зневтралізувати силу національних рухів неросійських народів колишньої царської імперії Радянські уряди України, Грузії, Латвії тощо створено на те, щоб їх протиставляти автентичним національним урядам країн, які в ході революції встигли відділитися від Росії. Якщо сьогодні існує Українська РСР, Грузинська і т. д., то тому, що перед ними існували самостійна Україна, Грузія і т. д.