Выбрать главу

У Відні народився Український вільний університет, що скоро перенісся до Праги, а сьогодні продовжує своє існування в Мюнхені Після 1923 року українська віденська колонія переважно розплив-лася. Але 1929 року тут же відбувся Конґрес українських націоналістів, що покликав до життя Організацію українських націоналістів. Як би не розцінювати значення ОУН, немає сумніву, що їй судилося відограти першорядну ролю в найновішій українській історії. За років другої світової війни, коли Відень опинився у складі гітлерівської Великонімеччини, українська колонія у Відні переходово знову поважно зросла. Тут була досить велика громада наших студентів. Я в той час був чинний у студентському русі і мав честь і приємність виступати з доповідями на терені “Січі”, що її тоді очолював мій приятель, Євген Пизюр. “Січ” - найстарше українське студентське товариство, засноване ще 1868 року, себто в ранній стадії галицького народовецтва. Зв’язки Драгоманова з керівниками “Січі”, зокрема з Остапом Терлецьким, мали великий вплив на формування радикальної течії в 1870-их роках і становлять важливий епізод в історії української новітньої суспільно-політичної думки. Існуванню “Січі”, як й інших форм українського громадського життя у Відні, поклала край окупація австрійської столиці радянською армією в 1945 році.

Все це належить до історії й чекає на дослідника, що зуміє це зібрати та закріпити для майбутніх поколінь. Єдине, що залишилося, це парафіяльна греко-католицька церква св. Варвари, заснована ще цісаревою Марією Терезією. Дивним-дивом ця найстарша українська установа у Відні виявилася й найбільш тривалою. Пригадую, коли я заходив до св. Варвари в 1943-44 роках, по неділях уся площа перед церквою була залита такою масою народу, що трудно було пропхатися. Тепер же знайшов я під церквою малу громадку людей, що молодші з-поміж них, як я міг переконатися, розмовляли між собою по-німецьки. Отже проблема асиміляції існує не тільки серед українців у США...

Ніхто не може сказати, чи Відневі ще колинебудь доведеться знов відограти якусь активну ролю в житті нашого народу. Але, без уваги на те, що принесе невідоме майбутнє, по “українському Відневі” минувшини залишилася одна дорогоцінна спадщина: матеріяли до нашої історії, що зберігаються в тутешніх бібліотеках і архівах.

За тих десять днів, що їх мені довелося попрацювати в Національній бібліотеці та бібліотеці Інституту східньоевропейської історії Віденського університету, я знайшов силу цінних і дуже рідкісних публікацій до історії Галичини в XIX стол., що за деякими з них я полював безуспішно в Америці роками. Один українсько-американський історик молодшого покоління, Тарас Гунчак{95}, написав свою дисертацію на основі віденських джерел. Житель Відня, о. Теофіл Горникевич{96} від довшого часу веде розшуки в австрійському Державному архіві за документами, що стосуються новітньої історії України, зокрема до австрійської політики супроти України в періоді 1914-18; ця праця виконується з доручення Східньоевропейського дослідного інституту ім. В. Липинського в Філядельфії. Видання цих матеріялів розраховане на кілька томів{97}, що перший з них має появитися найближчого часу.

В особі о. Горникевича я зустрів мого давнього гімназійного катехита з “Головної” у Львові. Я мав велику приємність побачити його не тільки в доброму здоров’ї, але й сповненого бадьорости й справжнього ентузіяста своєї важливої архівно-історичної праці, що про неї він мені ласкаво уділив інформації. На історичному конгресі був ще один колишній учень о. Горникевича, д-р Теодор Мацьків{98} з Акронського університету (Огайо). Отець Горникевич прийняв нас обох надзвичайно щиро й тепло. Для нього ми ще “молоді люди, для яких світ стоїть отвором”! - На вечері, що її українська віденська колонія уладила для учасників конґресу, зустрів я ще одного учителя з львівських гімназійних часів, д-ра Олександра Тисовського{99}. Наша громадськість знає і поважає д-ра Тисовського як основоположника Пласту, молодіжного руху, що записаний в українську історію міжвоєнного періоду в Галичині та на Закарпатті і продовжує свою виховну діяльність серед сучасної діяспорійної української молоді.