Завдання демократичного табору - відродити в українському суспільстві етос раціональної, критичної мислі та свобідної дискусії. Треба стимулювати постійний обмін думок щодо насущних проблем нашого життя. Необхідно привчати громаду до терпимости супроти неортодоксальних, суперечливих поглядів. Це не значить, що не можна боротися проти помилкових поглядів, але ця боротьба повинна відбуватися засобами раціональної арґументації, а не, як це в нас часто водиться, засобами морального терору. Практичні рішення повинні приходити як результат попередньої дебати, проведеної з застосуванням наукових метод. Політичні пляни слід формулювати з допомогою експертів-науковців.
4. Існує пекуча потреба створити на еміґрації демократичну українську пресу. Цей пункт тісно в’яжеться з попереднім, бо чейже ясно, що без вільної преси не може бути дискусії про публічні справи.
Наша діяспора розпоряджає досить великою скількістю пресових органів, але їх рівень переважно дуже низький. В цьому відношенні нас рішуче побивають російська й польська еміґрації. Наші газети редаґовані кустарним способом, нефахово, в них мало речевої інформації та серйозного обміну думок щодо істотних проблем українського й неукраїнського життя. Нашу пресу характеризує примітивний дидактизм, патріотичне пустомельство, втеча від усіх контроверсійних питань та відсутність ширшого погляду на українську і світову дійсність. А вже вершину журналістичної бездарности, інтелектуальної нікчемности та громадянської безхребетности являє собою наша “союзова” преса в Америці{105}.
Перед демократичним табором виринає важливе завдання: створити таку пресу, яка служила б як школа української думки, а не як засіб для оглуплювання нашої громадськости. Мінімальні вимоги тут: одна добра газета, бодай тижневик, та один теоретичний журнал суспільно-політичної проблематики.
5. Цей останній пункт стосується відносин демократичного табору до інших політичних течій, що чинні серед нашої діяспори. Демократична система по своїй природі плюралістична. Вона вимагає співіснування й суперництва між кількома (принаймні двома) партіями в лоні одного суспільства. Яке застосування може цей принцип знайти в наших специфічних умовинах?
У цій доповіді мова йшла ввесь час про потребу єдиного демократичного табору. Тут хтось міг би нам закинути непослідовність. Бо чи ця вимога єдности не суперечить засаді демократичного плюралізму? Чи не було б правильніше думати відразу про дві або більше демократичних партій, ніж про одну?
Але ця непослідовність тільки позірна. В Англії обі основні партії, Консервативна й Лейбористська, дотримуються принципів демократичного правопорядку; це саме можна сказати про Республіканську й Демократичну партії в США, про Ліберальну, Проґресив-но-Консервативну та Нову Демократичну партії в Канаді тощо. Але ми не є в цьому щасливому положенні. Мусимо бути свідомі того факту, що більшість української діяспорійної громадськости не засвоїла собі принципів демократичного правопорядку. Наші демократичні сили діють у середовищі, якого відношення до демократії або активно вороже, або дуже проблематичне. Така ситуація вимагає концентрації демократичних елементів. Можна сподіватися, що виникнення міцного демократичного табору приведе з часом до ступневої демократизації цілого нашого суспільно-політичного життя. Щойно тоді настане час, коли в нас буде місце на кілька демократичних партій.
Пошана до плюралістичного принципу виявлятиметься в тому, що нова демократична формація не повинна прямувати до монополії “влади” серед нашої діяспорійної громадськости. Демократична формація стоятиме віч-на-віч з іншими українськими політичними угрупованнями, і з деякими з них вона могтиме співпрацювати, а з деякими їй доведеться бути в затяжному конфлікті. Хто ж потенціяльні партнери демократичного табору? Це ті українські еміґраційні партії чи течії, які, хоч і не є послідовно демократичними, але принаймні не мають виразного тоталітарного обличчя. Такою партією є, напр., мельниківська фракція ОУН. Мельниківці, щоправда, виводяться із старої ОУН, але їх сучасний ідейно-політичний профіль радше консервативно-авторитарний, ніж тоталітарний. Деякі симптоми вказують на те, що в нас може відродитися соціялістична течія; як відомо, до соціялізму, чи пак “комунізму з людським обличчям”, тяжіє частина теперішнього еміґраційного українського студентства. До важливого питання щодо різниць між демократією й соціялізмом повернемося пізніше. Проте нема принципових перешкод для співпраці між демократами й нетоталітарними соціялістами.