Важливим феноменом інтелектуального життя сьогоднішньої України є виразне повернення до національних традицій. Через офіційні обмеження і маніпуляції цей рух набирає здебільшого неполітичної, культурницької форми. Серед його різноманітних виявів -кампанія за збереження та реставрацію історичних пам’яток; відродження народних звичаїв і промислів та пристосування їх до сучасних міських умов; постійне звертання до історичних тем у художній літературі; праця вчених, спрямована на повернення народові його культурної спадщини. В інших країнах, у яких тяглість національного життя ніколи не переривалася, таку діяльність можна вважати буденною. Однак у випадку України з її трагічним, розірваним розвитком таке культивування історично неперервної культурної самобутності нації має політичну вагу.
Попереднє твердження повертає розмову до консервативного елемента в сучасному українському інтелектуальному житті. Термін “консерватизм” у Радянському Союзі має негативне забарвлення, але брак назви не заважає існуванню явища. Консервативне спрямування характеризують дві риси: виразне чуття традиції й тяглості (на противагу есхатологічному та футуристичному поглядам на суспільство), а також висока повага до законних і спокійних способів діяльності (на противагу революційному запереченню попередньої й усталеної форми). Застосовуючи ці критерії до сучасної ситуації на Україні, ми вже відзначали сильну вірність культурним традиціям. Щодо другого пункту, то сама радянська верхівка останнім часом стала консервативною настільки, що намагається відмовитись від свавілля й наблизитися до моделі правової держави. (У процесі цього вона щораз більше заплутувалась у внутрішніх суперечностях, бо природа тоталітарної диктатури несумісна з вимогами справжньої влади закону). А щодо українського дисидентства, то вже наголошувалося на його законному та конституційному характері. Воно спробувало діяти як лояльна опозиція в межах нинішньої системи. Метою українських дисидентів було не знищити чинні інституції, а пристосувати їх до сприяння громадянським правам, загальному добробутові й українським національним інтересам. У цьому сенсі українських дисидентів можна назвати “консервативними реформаторами”. Така інтерпретація допомагає зрозуміти ставлення Дзюби та його товаришів до державності УРСР. На їхній погляд, українська радянська держава, попри всі її вади, корисна форма, яку треба не руйнувати, а навпаки, зміцнювати і поступово наповнювати новим, життєздатним змістом. Така концепція виразно перегукується зі способом мислення патріотичної козацької старшини XVIII -початку XIX ст. (відображеним, наприклад, в “Історії Русів”), яка свій протест проти запровадження петербурзького централізму мотивувала Переяславською угодою як конституційним актом, що гарантує автономний статус їхньої нації. Згідно з історичною діалектикою, радянський конституційний устрій, що виник унаслідок великого революційного вибуху й був накинутий українському народові могутньою зовнішньою силою, набув характеру “історичних” прав. Майбутнє покаже, чи спроба сучасних українських дисидентів сформулювати національну політику на платформі радянського варіанта історичного легітимізму буде успішнішою, ніж намагання їхніх попередників два століття тому. Така політика могла б мати успіх тільки тоді, коли б на захист українських державних і політичних прав стали керівництво КПУ й адміністративна та господарська верхівка республіки. Це означало б повернення до політики Скрипника, лояльного більшовика, який не вагаючись став в обороні інтересів радянської України в 1920-х роках. Умови для цього сьогодні дещо сприятливіші, ніж тоді, оскільки члени КПУ здебільшого українці за національністю. З другого боку, сучасне керівництво КПУ є продуктом конформістської сталінської доби та воєнного періоду. Основна засада особистої філософії цих людей - насолоджуватися всіма благами, які пропонує життя, виявляти виняткову обережність в інших справах. Зміна може відбутися з появою нового покоління лідерів, які вже не пам’ятатимуть сталінізму та другої світової війни і, можливо, менше боятимуться обстоювати права свого народу.