Звичайно, не треба забувати, що декілька мільйонів громадян радянської України мають родичів за кордоном. Із послабленням чинних у минулі десятиліття обмежень на листування та подорожі численні розлучені сім’ї відновили безпосередні контакти. Щороку тисячі українців відвідують своїх родичів на предківській землі. На суспільство, яке багато років було герметично ізольоване від навколишнього світу, такі контакти можуть мати тільки благотворний вплив. Українців під радянською владою підтримує свідомість того, що їхні родичі в інших країнах думають про них і бажають їм допомогти.
І останнє, але не менш важливе - роль діаспори полягає в тому, що вона є духовним містком між Україною та навколишнім світом. Радянська влада намагається звести до мінімуму особисті та службові контакти між українськими вченими й діячами культури та їхніми колегами у західних, демократичних державах. Вона, без сумніву, воліла б, аби світ забув про існування України. Тому відповідальність за те, щоб світ знав про ситуацію в УРСР і про українське питання взагалі, повністю лежить на вчених із діаспори. Їхнє завдання дуже важке, якщо зважити на те, що, особливо в англомовних країнах, знання про Україну були й великою мірою досі залишаються зовсім не достатніми. Складність полягає у тому, що в уявленнях наукової громадськості Заходу про східних слов’ян домінує централізм, коріння якого сягає інтелектуальних традицій імперської Росії.
Проте за останні двадцять років ситуація дещо поліпшилася. Можна назвати кілька недавніх поважних праць англійською мовою, які стосуються України, і вже не здається незвичним те, що українська тематика розглядається в наукових журналах і на професійних зустрічах. Така зміна відбувається через збільшення кількості слов’янських і східноєвропейських досліджень та завдяки зусиллям учених українського походження, особливо тих, які працюють в університетах і коледжах Америки та Канади. Але те, що вже зроблено, - лише скромний початок. Широкі пласти української історії і культури ще не представлено бодай однією монографією англійською чи будь-якою іншою західноєвропейською мовою. Однак академічні кола Сполучених Штатів і Канади тепер принаймні знають про існування України як потенційної сфери дослідження. Згадувану централістську концепцію ще аж ніяк не витіснено - такий спосіб мислення глибоко вкорінений і неподатливий до змін, але його вже поставлено під сумнів. Інформація про Україну надходить не тільки з ворожих джерел. Це можна розглядати як важливий позитивний крок.
Хоча ці зміни в інтелектуальній сфері не впливають на сучасну політику західних держав, не варто недооцінювати їхнього можливого політичного значення для майбутнього. Коротше кажучи, наукові та культурницькі зусилля української діаспори становлять істотну частину боротьби українського народу за краще життя та нічим не обмежені національні права.
ВИСНОВКИ ТА ПРОГНОЗИ
Історики мають підстави бути обережними, коли йдеться про передбачення. Але оскільки останнім часом футурологія здобула академічне визнання, зважуся висловити деякі прогнози щодо напряму, в якому розвиватиметься українська політична думка. Це, певна річ, може бути не більше як узагальнення досвіду минулого, і висновки матимуть гіпотетичний характер.