Я терпляче чекав, почуваючи важливість усього цього вступу, звернувши увагу на старанність Тургута. Він, виявляється, був дуже гарним істориком.
— Ні, Селім жодного разу не бачив іншого видання цієї книги, але він вважає, що документи, наведені там, не підробка, тому що він уже бачив один із цих листів в оригіналі, в архіві, який ми відвідували вчора. Йому теж дуже подобається той архів, знаєте, я часто зустрічав його там, — він посміхнувся. — Отож у цій книзі, коли наші очі майже склеплювалися від утоми і світанок уже от-от був на підході, ми знайшли лист, що може вплинути на хід вашого дослідження. Укладач вважає, що цей лист був написаний наприкінці п’ятнадцятого століття. Я переклав його для вас.
Тургут витяг сторінку з папки.
— На жаль, перший лист, на який відповідає цей, відсутній. Бог знає, де він може бути, можливо, його вже й немає зовсім, інакше мій друг Селім знайшов би його вже давно.
Він відкашлявся й почав читати уголос.
— «Найпочеснішому міністрові громадських порушень», — він зупинився. — Це був хтось на кшталт шефа сучасної поліції, ну ви самі знаєте. — Я не знав, але кивнув, і він продовжив: — «Вельмишановний міністре, я провів розслідування, як ви й просили. Багато ченців були згодні співпрацювати з нами за певну договірну суму, і я сам досліджував могилу Те, що вони повідомляли мені, — правда. Вони більше ніяк не можуть це пояснити, лише говорять про свій жах. Я рекомендую провести нове слідство в Стамбулі. Я залишив двох охоронців у Снагові, щоб стежити за будь-якою підозрілою діяльністю. Завжди ваш, в ім’я Аллаха».
— А підпис? — запитав я.
Моє серце шалено калатало. Навіть після безсонної ночі мій розум був ясним.
— Немає ніякого підпису. Селім вважає, що він був одірваний від оригіналу, це могло статися випадково, а може, для того, щоб утаємничити ім’я автора листа.
— Або, можливо, його не підписали заради таємності, — припустив я. — У тій книзі більше не було ніяких листів, які стосувалися б цього питання?
— Жодного. Ні попередніх, ні наступних. Це фрагмент. Ми дуже довго й ретельно шукали після цього в книгах мого друга й паперах, але нічого не знайшли з цієї теми. Він сказав мені, що ніколи не бачив слова «Снагов» у жодному документі про історію Стамбула, наскільки він пам’ятав. Він читав ці листи кілька років тому, цього разу він помітив це слово тільки тому, що я сказав йому, що Дракулу могли поховати його послідовники. Можливо, він насправді бачив десь це слово, але не пам’ятає.
— Боже мій, — сказав я, думаючи не про ту можливість, що містер Аксой бачив це слово десь в іншому місці, а про неймовірний зв’язок між Стамбулом і далекою Румунією.
— Так, — Тургут посміхався так безтурботно, ніби ми обговорювали меню на сніданок. — Суд громадських порушень був дуже занепокоєний чимось тут, у Стамбулі, так занепокоєний, що послав когось на могилу Дракули в Снагові.
— Але що ж вони знайшли врешті-решт!? — вигукнув я, ударивши кулаком об підлокітник крісла. — Про що говорили там ченці? Чому вони були налякані?
— Те саме турбує й мене, — запевнив мене Тургут. — Якщо Влад Дракула спочивав там із миром, чому тоді вони турбувалися про нього за сотні кілометрів від нього, у Стамбулі? Якщо могила Влада Дракули насправді в Снагові, як і була, тоді чому на картах не позначено регіон?
Мені залишалося тільки з повагою відзначити точність його питань.
— Є ще дещо, — сказав я. — Ви вірите в те, що могила Дракули може насправді виявитися в Стамбулі? Це б пояснило хвилювання Мехмеда, а також присутність вампірів.
Тургут сплеснув у долоні й підняв угору великий палець.
— Це важливе питання. Нам потрібна буде допомога. Можливо, Селім допоможе нам.