Ми мовчки сиділи й дивилися один на одного в погано освітленому холі пансіону, нас огортав запах кави — нові друзі, об’єднані старою історією. Тургут підвівся.
— Очевидно, нам треба шукати далі. Селім пообіцяв відвести нас в архів, тільки-но ми будемо готові. Він знає джерела з історії Стамбула п’ятнадцятого сторіччя, які я не дуже ретельно переглядав, тому що вони виходили за межі мого інтересу до Дракули. Ми разом оглянемо їх. Без сумніву, містер Ерозан буде щасливий показати нам усі ці матеріали до того, як відчиниться бібліотека, якщо я зателефоную йому. Він живе поруч із архівом і може відкрити його для нас до того, як Селім піде на роботу. Але де ж міс Россі? Вона вже встала?
Від цих слів у мене в голові закрутилися думки, я не знав, з якої проблеми почати. Розмови про бібліотекаря, друга Тургута, нагадали мені про нашого бібліотекаря-ворога, якого я майже забув, зрадівши з нового листа. Тепер я мав випробувати довірливість Тургута, розповідаючи йому про візити мерця, хоча він і так міг вірити в те, що історичні вампіри можуть існувати й зараз. Його питання про Хелен нагадало мені, що я залишив її саму на непробачно тривалий час. Я хотів, щоб вона спокійно прокинулась, і очікував, що вона спуститься за мною сходами якомога швидше. Чому вона досі не з’явилася? Тургут продовжував говорити.
— Селім ніколи довго не спить, знаєте, він пішов випити кави, бо не хотів ось так відразу шокувати вас. А ось і він!
Задзвенів дзвіночок на дверях пансіону, і зайшов стрункий чоловік, зачинивши за собою двері. Напевно, я очікував величного, літнього чоловіка в діловому костюмі, але Селім Аксой був молодим і струнким, на ньому був вільний одяг — темні штани й біла сорочка. Він поспішив до нас із натхненним, напруженим виразом обличчя, це не було схоже на посмішку. Тільки коли я потискував його кістляву руку, я впізнав його зелені очі й довгий ніс. Я вже раніше бачив це обличчя так само близько. Минула ще мить, поки я зрозумів, де ж я його бачив: саме оця рука передавала мені томик Шекспіра. Це був продавець книг із маленького лотка на розі базару.
— Ми вже зустрічалися! — вигукнув я, а він вимовив щось незрозуміле, говорячи змішаною турецько-англійською мовою, як мені здалося. Тургут здивовано дивився на нас обох, коли я пояснив йому, він засміявся і похитав головою:
— Збіг!
— Ви готові йти? — містер Аксой відмовився від пропозиції Тургута сісти у вітальні.
— Не зовсім, — сказав я. — Якщо ви не заперечуєте, я піду подивлюся, де міс Россі, і ми приєднаємось до вас.
Тургут кивнув. Я буквально побіг сходами до Хелен, пролітаючи через три сходинки за один крок, і майже налетів на неї. Вона схопилася за поруччя, щоб не впасти зі сходів.
— Ой! — вигукнула вона. — Заради всього святого, що ти робиш? — вона потирала лікоть, а я намагався крізь тканину її чорного костюма відчути тверде плече у своїй руці.
— Шукаю тебе, — сказав я. — Пробач, тобі боляче? Я трохи хвилювався, тому що залишив тебе саму так надовго.
— Зі мною все гаразд, — заспокоїла вона мене. — Я маю кілька ідей. Скільки в нас ще є часу до того, як прийде професор Бора?
— Він уже тут, — доповів я, — до того ж він прийшов із другом.
Хелен відразу впізнала молодого торговця книгами. Вони досить стримано розмовляли, поки містер Тургут набирав номер містера Ерозана й кричав у трубку.
— На лінії були якісь перешкоди, — пояснив він, коли повернувся до нас. — Коли йде дощ, таке часто буває в цій частині міста. Мій друг зустріне нас в архіві. Його голос звучав так, ніби він нездоровий, може, застудився, але він сказав, що відразу ж прийде. Хочете кави, мадам? По дорозі я можу купити вам бублики із сезамом.
Він поцілував руку Хелен, що мені не сподобалося, і ми вийшли.
Я сподівався, що мені вдасться дорогою відстати з Тургутом, аби я розповів йому про появу злісного бібліотекаря. Я не думав, що зможу пояснити це в присутності незнайомця, особливо в присутності того, хто, за словами Тургута, не поділяє захоплення вампірами. По дорозі Тургут розмовляв із Хелен, а я був удвічі нещасний через те, що вона обдаровувала його своєю рідкісною посмішкою, а мені доводилося приховувати інформацію, яку я хотів відразу ж викласти. Містер Аксой ішов поруч зі мною, раз у раз зиркаючи на мене, але він переважно був зайнятий своїми думками, і я подумав, що варто переривати його своїми спостереженнями щодо того, які гарні вулиці вранці.
Вхідні двері в бібліотеку були відчинені. Тургут сказав, посміхнувшись, що він знав, який пунктуальний його друг. Ми тихо ввійшли усередину, Тургут галантно пропустив Хелен уперед. У маленькому вхідному холі нікого не було, реєстраційна книга лежала, готова до нових відвідувачів. Тургут відчинив перед Хелен внутрішні двері, вона спокійно ввійшла в тьмяний хол бібліотеки, але потім я почув різкий подих і побачив, як вона несподівано зупинилася так, що наш друг ледь не уткнувся в її спину. Волосся на моїй голові поповзло вгору, перш ніж я зрозумів, що там відбувалося, а потім якесь зовсім інше почуття змусило мене відштовхнути професора й кинутися до Хелен.