Бібліотекар, який очікував нас, нерухомо стояв у центрі кімнати, обличчя було обернене до нас, ніби він жадібно чекав нашого приходу. Але це був не той доброзичливий чоловік, якого ми очікували побачити, і він не приніс ні коробки, яку ми хотіли знову вивчити, ні манускриптів про історію Стамбула. У нього було бліде обличчя, наче з нього висушили життя, саме висушили життя. Це був не бібліотекар, друг Тургута, а наш університетський знайомий, живий мрець із блискучими очима, губи його були неприродно червоного кольору, а жадібний погляд спрямований у наш бік. Тієї миті, коли його очі зустрілися з моїми, моя рука затремтіла в тому місці, де він загнув її за спину тоді, у книгосховищі бібліотеки. Він жадав чогось. Якби мій розум був спокійний, я б поміркував, чого він хоче, — знань чи чогось іншого, — але в мене не було часу навіть на те, щоб сформувати думку. Перш ніж я зробив крок, аби стати між міс Россі й цією жахливою фігурою, Хелен витягла пістолет із кишені й вистрілила в цього монстра.
Розділ 35
Згодом я пізнав Хелен у багатьох ситуаціях, включаючи ті, які ми називаємо «життєвими», — і вона змушувала мене дивуватися безперестанку. Часто мене вражало те, як швидко її розум встановлює зв’язок між різними фактами, так швидко, що іноді це можна було назвати інтуїцією, у той час як у мене на це пішло б багато часу. Вона також вражала мене широтою своїх пізнань. Хелен була непередбачувана — її сюрпризи навіть стали для мене своєрідним підживленням, я розвив приємну залежність від її здатності захоплювати мене зненацька. Але ніколи вона не вражала мене сильніше, ніж тієї миті у Стамбулі, коли несподівано вистрілила в того бібліотекаря.
Хоча тоді в мене не було часу дивуватися, тому що він спіткнувся, повернувся вбік, пожбурив у нас книгу, що пролетіла за міліметр від моєї голови. Вона вдарилася об стіл, десь ліворуч від мене, а потім я почув звук падіння на підлогу. Хелен знову вистрілила, роблячи крок уперед і так упевнено прицілюючись, що в мене перехопило подих. Потім дивна поведінка цієї істоти вразила мене. Раніше я ніколи не бачив, щоб у кого-небудь стріляли, хіба що в кіно, але там (на той час, як мені виповнилося одинадцять) я бачив, як тисячі індіанців умирали від пострілів, пізніше це були бандити й грабіжники банків, лиходії, а також примари з примар, яких захоплений Голлівуд створював спеціально для того, щоб у них стріляти. Але зараз, коли постріл пролунав у реальному житті, незважаючи на те що темна пляма крові з’явилася на одязі бібліотекаря десь під грудьми, він в агонії не схопився рукою за рану. Другий постріл зачепив його плече, але він побіг і зник серед книг.
— Двері! — крикнув за мною Тургут. — Ось там двері!
І ми побігли за ним, спотикаючись об стільці й петляючи між столами. Селім Аксой, легкий і швидкий, як антилопа, першим добіг до полиць і зник між ними. Ми почули стукіт і звуки бійки, а потім справді грюкіт дверей, а згодом містер Аксой вийшов, кульгаючи, до нас із купою оттоманських манускриптів у руках; на щоці в Селіма був великий синець. Тургут побіг до дверей, а я за ним, але вони були замкнені. Коли ми все-таки впоралися з замком, за дверима побачили провулок, захаращений дерев’яними ящиками. Ми обшукали лабіринт сусідніх вулиць, швидко пробігаючи по них, але не знайшли ні слідів утечі, ні самого чудовиська. Тургут запитав декількох перехожих, але ніхто не бачив описуваної нами людини.
Неохоче ми повернулися в архів через задні двері, Хелен прикладала свою хустку до щоки містера Аксоя. Пістолета не було видно, а манускрипти знову були акуратно розставлені на полиці. Хелен підвела голову, коли ми ввійшли.
— Він зомлів на мить, — тихо сказала вона. — Але зараз уже все гаразд.
Тургут схилився над другом.
— Мій дорогий Селіме, який же в тебе синець!
Селім Аксой в’яло посміхнувся.
— Я в надійних руках, — сказав він.
— Я це бачу, — погодився Тургут. — Мадам, вітаю вас із тим, що ви зробили, але мушу вам сказати, що вбити мертвого — це марнування часу.
— Звідки ви знали? — запитав я на вдиху.
— О, я знаю, — відповів він серйозно. — Я знаю вираз цього обличчя, це вираз живого мерця. Таке обличчя ні з чим не сплутаєш, мені й раніше доводилося його бачити.