— Ми всі дуже раді, — сказав він мені привітно. — Ми дуже чекаємо на вашу доповідь завтра.
Я висловив свою подяку за те, що мене запросили на конференцію, намагаючись не зустрічатися поглядом із Хелен.
— Чудово, — прогудів професор Шандор. — Ми дуже поважаємо університети вашої країни. Хай живуть мир і дружба між нашими державами! — він підніс свій келих із пахучою рідиною, яку я вже вдихав, і я поспішив відповісти йому, бо якимось чином у мене в руці теж з’явився келих.
— Як зробити ваше перебування в Будапешті більш цікавим і пам’ятним, скажіть нам.
Його темні очі яскраво сяяли на літньому обличчі й контрастували з сивою гривою, нагадавши мені про Хелен, через що я несподівано перейнявся до нього симпатією.
— Спасибі, професоре, — щиро подякував я, і він поплескав мене по плечу своєю великою рукою.
— Будь ласка, їжте, пийте, а потім ми поговоримо…
Проте відразу після цих слів він вдався до інших справ, а мене стали засипати питаннями інші працівники факультету — учені, багато хто з них виглядав молодшим за мене. Вони юрбилися навколо мене й Хелен, і я нарешті почув фрази французькою й німецькою, і ще якоюсь — мабуть, російською. Це було дуже жваве товариство, насправді чарівне, і я поступово позбувся своєї нервовості. Хелен так люб’язно називала мене, що я був уражений тим, як відповідав її тон ситуації, вона чітко розповідала про предмет нашої спільної роботи й про статтю, котру ми планували надрукувати в американському журналі. Зацікавлені оточили її, ставили питання угорською. Вона трохи червоніла, коли потискувала руки й навіть цілувала в щоки своїх старих знайомих. Було видно, що вони не забули її (але чи могли вони інакше?) Я помітив у кімнаті інших жінок: деякі були набагато старші від неї, деякі — молодші, але вона затьмарювала всіх. Вона була вищою, жвавішою, більш ставною, зі своїми широкими плечима, гарною формою голови з важкими кучерями; жвавий іронічний погляд. Я повернувся до одного з угорських працівників факультету, щоб не дивитися на неї — дикий напій уже почав бродити в моїх жилах.
— Ви тут зазвичай збираєтеся перед конференцією? — я не був упевнений у тому, для чого це запитання, але це перше злетіло з моїх вуст, коли я відвернувся від Хелен.
— Так, — гордо відповів мій співрозмовник, чоловік, невисокий на зріст, років шістдесяти, у сірому костюмі й із сірою краваткою. У нас в університеті проводиться багато міжнародних форумів, особливо зараз.
Я хотів запитати, що він мав на увазі, але знову з’явився професор Шандор і підвів до мене симпатичного чоловіка, який дуже хотів зі мною познайомитися.
— Це професор Гежа Йожеф, — сказав він мені. — Він хотів з вами познайомитись. — Тієї миті поруч з’явилася Хелен, і я був уражений виразом, що застиг на її обличчі: невдоволення чи навіть відраза? Вона швидко підійшла до нас, ніби спеціально, щоб втрутитись.
— Як справи, Гежо? — вона потисла йому руку, формально й трохи холодно, не встиг я навіть привітати його.
— Я дуже радий бачити тебе, Хелен, — сказав професор Йожеф, ледь нахиляючись до неї.
Я вловив щось дивне в його голосі, це могло бути глузування, але могли бути й якісь інші емоції. Я подумав, що вони говорили англійською тільки заради мене.
— І я тебе, — сказала вона спокійно. — Дозволь відрекомендувати мого американського колегу…
— Дуже приємно познайомитися з вами, — сказав він, при цьому посмішка осяяла його прекрасні риси.
Він був вищий за мене, з густим каштановим волоссям, і мав упевненість чоловіка, якому подобається власна зрілість, — він би чудово виглядав на коні, що скаче по полях, на яких пасеться череда овець, подумав я. У нього була тепла долоня, другою рукою він поплескав мене по плечу. Я не міг зрозуміти, чому він викликає в Хелен таку відразу, хоча й не міг помилитися в її почуттях.
— Ви завтра зробите нам честь і виступите з доповіддю? Це чудово, — сказав він. А потім замовк на мить і продовжив: — Моя англійська не настільки гарна. Вам не важко говорити французькою або німецькою?
— Ви говорите англійською набагато краще, ніж я французькою або німецькою, — щиро заперечив я.
— Ви дуже люб’язні… — Його посмішка була просто квітучою. — Як я розумію, ваша сфера — це панування Оттоманської імперії у Карпатах?
Новини швидко поширювалися тут, подумав я, зовсім як удома.
— Так, — відповів я. — Хоча я впевнений, що значно більше нового здобуду на вашому факультеті.
— Звичайно ж, ні, — промовив він по-доброму, — адже я сам проводив невелике дослідження на цю тему і буду дуже радий обговорити її з вами.