Розділ 40
Наступного ранку я прокинувся й зрозумів, що дивлюся на позолочених янголяток над моїм твердим маленьким ліжком, і спочатку не міг зрозуміти, де знаходжуся. Це було неприємне почуття: знаю, що далеко від дому, але не можу згадати, у якому я місті, Нью-Йорку, Стамбулі, Будапешті чи ще десь. Я згадав, що перед тим, як прокинутися, мені наснився кошмар. Біль у моєму серці нагадував про зникнення Россі. Уранці в мене завжди було це почуття — мені здавалося, що уві сні я був у якомусь похмурому місці і якби залишився надовше, я б знайшов його.
Хелен снідала в їдальні готелю. На столі перед нею лежала газета — я відчув безнадійність, коли побачив надруковані слова на папері, але не міг зрозуміти жодного слова. Хелен весело привітала мене, махнувши рукою. Напевно, комбінація сну, цих заголовків, доповіді, яка дедалі наближалася, відбилися на моєму обличчі, тому що Хелен запитливо дивилася на мене.
— Чому такий сумний? Знову думав про жорстокість оттоманів?
— Ні, тільки про міжнародні конференції.
Я сів поруч і взяв з її кошика булочку й білу серветку. Готель, незважаючи на всю його застарілість, здавалося, спеціалізувався на бездоганних серветках. Булочки з маслом і джемом були чудовими, як і кава, що з’явилася за кілька хвилин. Не було ніякої гіркоти.
— Не хвилюйся, — заспокоювала мене Хелен. — Усі…
— Розірвуть на шматочки? — припустив я.
Хелен розсміялася.
— Ти збагачуєш мою англійську, — сказала вона, — або псуєш її.
— Учора ввечері я був уражений твоєю тіткою, — сказав я, намащуючи маслом чергову булку.
— Я так і зрозуміла.
— Розкажи мені, як їй удалося приїхати сюди з Румунії й досягти такого високого становища? Якщо ти не заперечуєш проти моїх запитань.
Хелен випила трохи кави.
— Це був випадок долі, я думаю. Її родина була дуже бідною, вони жили в Трансільванії, обробляли маленьку ділянку землі в селі, якого, кажуть, уже не існує. У моїх дідуся й бабусі було дев’ятеро дітей, Єва була третьою. Вони відправили її на роботу, коли їй було шість років, тому що потрібні були гроші, а прогодувати її вони не могли. Вона працювала на віллі якогось багатія — угорця, якому належала вся земля за межами села. Між війнами там було багато угорських землевласників — вони опинилися там після зміни кордонів за Тріанонською угодою.
Я кивнув:
— Перерозподіл кордонів після Першої світової війни?
— Саме так. Отож Єва працювала на цю родину із самого дитинства. Вона розповідала, що вони були дуже добрими до неї. Щонеділі вони відпускали її додому, де вона могла провести час зі своєю родиною. Коли їй виповнилося сімнадцять років, люди, на яких вона працювала, вирішили повернутися в Будапешт і взяли її з собою. Там вона познайомилася з юнаком, революціонером Яношем Орбаном. Вони закохалися одне в одного й одружилися, і він живим повернувся з війни. — Хелен зітхнула. — Так багато молодих людей по всій Європі воювали в Першій світовій війні, ти ж знаєш, вони були поховані в братських могилах у Польщі, Росії… Після війни Орбан став правити коаліційним урядом, під час великої революції його нагородили, призначивши на посаду в міністерстві. Але потім він загинув в автомобільній катастрофі, а Єва виховувала синів і продовжувала його політичну кар’єру. Вона приголомшлива жінка. Я ніколи не знала точно про її особисті переконання, іноді мені здається, що вона тримає свої почуття подалі від політики — це тільки її професія. Гадаю, мій дядько був палкою людиною, затятим шанувальником ленінської доктрини й щиро захоплювався Сталіним до того, як тут стало відомо про його звірства. Не можу сказати, що моя тітка така сама, але вона зробила гарну кар’єру. У результаті в її синів є всі привілеї, до того ж вона змогла завдяки своїй владі допомогти мені, як я тобі й розповідала.
Я уважно слухав.
— А як ви з матір’ю переїхали сюди?
Хелен знову зітхнула.
— Моя мати на дванадцять років молодша від Єви, — сказала Хелен. — Вона завжди була улюбленицею Єви серед молодших братів і сестер, їй було лише п’ять років, коли Єва поїхала до Будапешта. Потім моя мати у дев’ятнадцять років завагітніла (до того ж незаміжня!). Вона боялася, що про це довідаються батьки або будь-який житель села. Ти розумієш, що за тих умов і традицій вона могла стати жертвою вигнання й, можливо, померла б від голоду. Вона написала Єві й попросила про допомогу, тітка й дядько організували її переїзд у Будапешт. Мій дядько зустрів її на кордоні, який дуже пильно охороняли, й забрав її у місто. Одного разу я почула від тітки, що мій дядько дав величезного хабаря митникам. В Угорщині ненавиділи жителів Трансільванії, особливо після тієї угоди. Мати казала мені, що захоплювалася дядьком, не тільки тому, що він допоміг їй вийти зі складної ситуації, але також тому, що він ніколи не давав їй відчути різницю між їх національним походженням. Вона дуже страждала, коли він загинув. Адже він перевіз її в Угорщину і допоміг почати нове життя.