Доброзичливе обличчя Г’ю зблідло, він став ритися в кишенях сорочки, а потім штанів, поки не знайшов пачку сигарет.
— Ви палите? — він закурив й затягнувся. — Мене зацікавив вигляд цієї книги, дуже старої, і зловісний дракон. Я був уражений тим самим, що вразило вас у вашій книзі. О третій годині ранку бібліотекаря поблизу не було, тому я пішов у каталог і пошукав там, але дізнався лише про ім’я Влада Тепеса та його походження. Оскільки в книзі не було бібліотечного штампа, я взяв її додому.
Я погано спав і не міг сконцентруватися навіть на іспиті, який мав бути вранці. Я думав тільки про те, щоб потрапити в інші бібліотеки, можливо в лондонські, щоб довідатися, що можу знайти. Але в мене не було часу, а коли я поїхав додому, то взяв із собою цю книгу й постійно розглядав її. Елспет одного разу побачила це, а коли я розповів їй, вона дуже стривожилася. Це відбулося за п’ять днів до нашого весілля, і все-таки я не міг не думати про книгу або не говорити про неї з Елспет, поки вона попросила мене припинити це.
Якось ранком — за два дні до нашого весілля — на мене напало раптове натхнення. Недалеко від села моїх батьків був великий особняк, що входив до маршруту автобусних екскурсій, споруджений в епоху короля Якова І. Під час шкільних екскурсій цей будинок здавався мені нудним, але я згадав, що знатний чоловік, який побудував його, колекціонував книги і що в нього було багато всього з різних куточків світу. Оскільки в Лондон я міг поїхати тільки після весілля, я вирішив, що піду в бібліотеку того популярного серед туристів будинку, пошукаю там, можливо, навіть знайду щось про Трансільванію. Я сказав батькам, що піду погуляти, а вони подумали, що я пішов до Елсі.
Дощило, до того ж ранок був мрячним і холодним. Господарка старовинного будинку сказала, що цього дня вони зачинені для туристів, але дозволила пройти в бібліотеку. Вона чула про майбутнє весілля в селі, добре знала мою бабусю й налила мені чашку чаю. Коли я зняв свій макінтош, то побачив двадцять полиць, повних книг, зібраних старим якобінцем, який далі від інших збирачів дійшов до Сходу, і я забув про все на світі.
Я переглядав усі ці рідкісні книги, й ті, що зібрані в Англії, напевно, після закінчення мандрів, доки не натрапив на книги з історії Угорщини й Трансільванії, і в них я знайшов згадування про Влада Тепеса, потім ще одну, і нарешті, на мої подив і радість, я натрапив на опис похорону Влада на озері Снагові, перед вівтарем облагодіяної ним церкви. Цей опис являв собою легенду, записану англійським мандрівником, він так і назвав себе — просто «Мандрівник» — на заголовній сторінці. Автор був сучасником якобінця. Це було приблизно через сто тридцять років після смерті Влада.
Мандрівник відвідав монастир 1605 року. Він дуже багато спілкувався із ченцями, які розповіли йому легенду про велику книгу, скарб монастиря, що лежала на вівтарі під час похорону Влада. Ченці, присутні на церемонії, написали в ній свої імена, а ті, хто не вмів писати, намалювали дракона на честь Ордену Дракона. На жаль, нічого не говорилося про те, що сталося з книгою після цього. Але мені ця інформація здалася дуже важливою. Потім Мандрівник сказав, що він схотів подивитися могилу, і ченці показали велику плиту на підлозі перед вівтарем. На ній був портрет Влада Дракули й напис латиною, напевно, теж намальований, тому що Мандрівник не згадував гравюру. Він був уражений тим, що на намогильній плиті не було хреста. Надгробний напис я переписав, сам не знаю чому. Він був латиною. — Г’ю понизив голос, обернувся й загасив сигарету в попільниці на столі.
— Після того як я записав цю фразуй трохи обміркував її, я вголос прочитав переклад: «Читачу, словом витягни…». Ви самі знаєте, що там далі. Надворі все ще лив дощ, вікно бібліотеки, що трохи розхиталося, відчинилося й грюкнуло, і я відчув запах вологого повітря. Напевно, я сіпнувся, бо перекинув чашку із чаєм на книгу. Поки я витирав усе це, я почувався жахливо через свою незграбність, потім подивився на годинник — була вже перша година дня, і я знав, що мені треба повертатися додому на обід. Здавалося, у бібліотеці більше нічого цікавого для мене не залишилося, тому я склав назад свої книги, подякував господарці й пішов назад стежкою серед червневих трояндових кущів.