Жінка запросила нас увійти й посадила за стіл, на який вона поставила три тріснуті чашки й тарілку із бубликами. Я відчув запах кави. Вона різала овочі, різкий запах свіжої цибулі й картоплі завис у повітрі.
Це була її єдина кімната, тепер я це зрозумів і намагався не озиратися навколо. У кімнаті було ідеально чисто: вузьке ліжко в куті накрите білою стьобаною ковдрою й прикрашене маленькими подушками, вишитими по краях яскравими нитками. На столі поруч із ліжком лежали книга й окуляри, стояла гасова лампа. Поруч — стілець, у ногах ліжка — дерев’яна скриня, оздоблена квітами. У кутку, де ми сиділи, були тільки піч та стільці. Не було ні електрики, ні ванної (пізніше я довідався про прибудову за будинком на задньому дворі). На одній стіні висів календар із зображенням фабричних робітників, на іншій — вишитий червоними й білими нитками рушник. У вазоні росли квіти, білі штори висіли на вікнах. Біля маленької грубки акуратно складені дрова — усе дихало теплом і затишком.
Мати Хелен посміхнулася мені, трохи соромливо, і тоді я вперше помітив її схожість із тіткою Євою і, здається, зрозумів, що в ній зацікавило Россі. У неї була неймовірно м’яка посмішка, що починалася повільно, а потім розцвітала, дозволяючи побачити відкритість душі, — вона майже сяяла. Але зникла вона так само повільно, коли жінка знову сіла різати овочі. Вона подивилася на мене й сказала Хелен щось угорською.
— Вона хоче запропонувати тобі каву.
Хелен підвелася, підійшла до печі, налила мені кави, поклала цукру із бляшаної банки. Її мати поклала ніж і підсунула тарілку з бубликами. Я чемно взяв один і подякував її невміло угорською. Сліпуча посмішка знову повільно заіскрилася, мати подивилась на мене, потім на Хелен і знову сказала щось, мені не зрозуміле. Хелен почервоніла й почала готувати каву.
— Що таке?
— Нічого, просто сільські ідеї моєї матері, от і все.
Вона підійшла, сіла за стіл, налила і поставила чашку кави для матері, а потім налила й собі.
— Зараз, Поле, якщо ти дозволиш, я запитаю, як у неї справи, які новини в селі.
Поки вони розмовляли, — Хелен швидко говорила, а її мати бурмотіла відповіді, — я дозволив собі знову оглянути кімнату. Ця жінка жила не тільки надзвичайно просто (можливо, її сусіди теж так жили), але вона жила у цілковитій самітності. Я бачив тільки дві або три книги, ні тварин, ні рослин. Це було схоже на келію черниці.
Знову подивившись на неї, я помітив, яка вона молода, набагато молодша від моєї матері. У неї було чимало сивого волосся, зморшки, але відчувалося в ній і щось здорове й міцне, привабливість, що не залежала ні від віку, ні від моди. Вона могла б уже кілька разів вийти заміж, подумав я, але вирішила жити в монастирській тиші. Вона знову посміхнулася мені, і я посміхнувся у відповідь: її обличчя було таким милим, що мені доводилося стримувати себе, щоб не простягнути руку й не торкнутися її пальців, які ніжно чистили картоплю.
— Моя мати хоче знати про тебе все, — звернулася до мене Хелен, і за її допомогою я відповів якомога повніше на кожне запитання, які вона ставила мені угорською мовою.
Вона дивилася зацікавлено, як повноправний співрозмовник, і здавалося, ніби ми могли розуміти одне одного без перекладача. З якої частини Америки я родом? Чому я приїхав сюди? Хто мої батьки? Вони не проти, що я виїхав так далеко? Як я познайомився з Хелен? Серед цих запитань були такі, які Хелен відмовилася перекладати, під час одного з них вона ніжно погладила дочку по щоці. У Хелен був обурений вигляд, і я не наполягав на перекладі. Натомість ми продовжували говорити про моє навчання, плани, улюблені страви.
Коли мати Хелен задовольнилась, вона підвелася й почала складати овочі й шматочки м’яса у велику миску, приправила все це чимось червоним із глечика й поставила в піч. Вона витерла руки об фартух і знову сіла, оглядаючи нас по черзі, не кажучи ні слова, ніби в нас попереду була вічність. Нарешті Хелен випросталася, і по тому, як вона відкашлялась, я зрозумів, що вона збирається оголосити мету нашого візиту. Мати Хелен мовчки слухала й дивилася з незмінним виразом обличчя на дочку, поки та не показала в мій бік і не сказала слово «Россі». Мені довелося зібрати всю свою мужність, щоб, сидячи за сільським столом далеко від усього, що було мені знайоме, не здригнутися, дивлячись на це спокійне обличчя. Мати Хелен моргнула один раз, немов від удару, і на мить її очі затрималися на мені. Потім вона задумливо кивнула і про щось запитала Хелен.