Після цього я повернуся по неї — якими ж довгими будуть ці чотири тижні розлуки! Я б дуже хотів, щоб нас повінчав священик церкви у Снагові, тоді Георгеску був би моїм свідком. Звісно, якщо її батьки наполягатимуть на тому, щоб ми одружилися, перш ніж виїдемо із села, звичайно ж, я погоджуся на це. У будь-якому разі вона поїде зі мною як моя дружина. Думаю, із Греції мені треба буде надіслати телеграму батькам, а потім познайомити її з ними, коли ми повернемось до Англії. А ти, мій любий друже, якщо читаєш це: чи не міг би ти пошукати квартиру поблизу коледжу, тільки дуже скромну, бо ціна для мене — дуже важлива річ. Я б хотів, щоб вона почала вчити англійську якомога швидше — і впевнений у її успіхах. Можливо, восени, коли ми будемо сидіти біля нашого каміна, мій друже, ти побачиш, через кого я втратив розум. А поки ти єдиний, перед ким я можу відкритись. Як тільки я надішлю це тобі, благаю, щоб ти по-доброму судив про мене, із глибини свого великого серця.
Твій у хвилюванні й радості Россі.
Розділ 48
Це був останній лист Россі, можливо, останній, котрий він писав своєму другові. Сидячи поруч із Хелен в автобусі по дорозі в Будапешт, я акуратно склав листи й обережно взяв Хелен за руку всього лише на секунду.
— Хелен, — сказав я, затинаючись, бо знав, що комусь із нас треба про це сказати. — Ти — нащадок Влада Дракули.
Вона поглянула на мене, а потім відвернулась до вікна, і я зрозумів, що вона й сама не збагне, що саме відчуває, але від цього кров у її жилах раптом застигла.
Коли ми з Хелен вийшли з автобуса в Будапешті, уже вечоріло, і мені не вірилося, що ми виїхали з цієї зупинки сьогодні вранці. У мене було таке враження, що відтоді я прожив два роки. Листи Россі лежали в мене в портфелі, їх зміст наповнював мою уяву болісними образами, і я бачив відбиття їх в очах Хелен. Вона тримала мене під руку, ніби одкровення того дня знищили її впевненість. Я хотів обійняти й поцілувати її просто на вулиці, сказати, що ніколи її не покину, і про те, що Россі аж ніяк не можна було кидати її матір. Але я задовольнився тим, що міцно пригорнув її руку до себе і дозволив їй обирати шлях до готелю.
Коли ми зайшли у вестибюль, знову виникло те відчуття, ніби минуло багато часу, — як дивно було те, що ці незнайомі місця почали здаватися рідними всього лише через кілька днів. Хелен очікувала записка від її тітки, і вона прочитала текст уголос.
— Я так і думала, вона пропонує повечеряти разом тут, у готелі. Гадаю, вона хоче попрощатися з нами.
— Ти розповіси їй?
— Про листи? Можливо. Я завжди розповідаю Єві все рано чи пізно.
Мені стало цікаво, чи розповіла вона їй про мене таке, чого я сам не знав, але стримав бажання запитати про це.
У нас залишалася година на те, аби помитися й перевдягтися перед вечерею; я надів чистішу сорочку із двох і поголився над раковиною. Я спустився вниз і побачив Єву, але Хелен ще не було. Тітка стояла біля вікна, повернувшись спиною до мене, й розглядала вулицю та густі сутінки. Дивлячись на неї зараз, я не бачив звичної твердості, не відчував упевненості: плечі під темно-зеленим жакетом здавалися розслабленими, навіть сутулими. Вона обернулася, позбавивши мене вагань — покликати її чи не варто, і я побачив на її обличчі занепокоєння до того, як чудова посмішка осяяла мене. Вона рушила назустріч і потисла мені руку, а я поцілував її. Ми не перекинулися жодним словом, але зустрілися, наче старі друзі, що не бачились кілька місяців або років.
За мить спустилася Хелен, і ми перейшли до ресторану, що аж блищав завдяки білим скатертинам і жахливій порцеляні. Тітка Єва зробила замовлення для всіх нас, як і раніше, я стомлено відхилився на стільці, поки вони розмовляли кілька хвилин. Спочатку, здавалося, вони обмінювалися жартами, але невдовзі обличчя Єви спохмурніло, я помітив, як вона підняла виделку й стала крутити її між пальцями. Потім вона щось прошепотіла Хелен, і в тієї брови теж насупились.
— Що сталося? — нетерпляче запитав я.
У мене таємниць та загадок і так уже було забагато.
— Моя тітка провела розслідування. — Хелен понизила голос, хоча навряд чи хтось навколо розумів англійську. — Це може виявитися дуже неприємним для нас.
— Що саме?
Єва заговорила дуже тихо, брови Хелен звелися ще більше.
— Чорт!.. — сказала вона пошепки. — Мою тітку запитували про тебе, про нас Вона каже, що сьогодні вдень до неї прийшов детектив із поліції, якого вона знала дуже давно. Він вибачився, зауваживши, що це тільки звична процедура, але все-таки розпитував її про твою присутність в Угорщині, про твої інтереси і наші… наші стосунки. Моя тітка добре розуміється в таких справах, тож коли вона ставила йому свої запитання, він обмовився й зізнався, що його проінформував (яку вас кажуть) Гежа Йожеф, — її голос перетворився на майже нерозрізнюване бурмотіння.