О любове моя, я хотів розповісти тобі, що я думаю про тебе. Якщо твої руки зможуть розгорнути ці сторінки, вони будуть повністю належати тобі ще до того, як ти прочитаєш перший рядок. Моя пам’ять також з тобою, тому що вона увесь час повертає мене в перші моменти нашої близькості. Я багато разів запитував себе, чому інші симпатії не можуть замінити мені твоєї присутності, і весь час повертаюся до ілюзії, що ми все ще разом, а потім, не бажаючи того, я розумію, що ти взяла в заручники мою пам’ять. Коли я найменше очікую цього, мене сповнюють спогади про твої слова. Я відчуваю вагу твоєї руки на моїй, обидві наші руки заховані під краєм мого піджака, що лежить складений на сидінні між нами, я пам’ятаю неймовірну легкість твоїх пальців, твій профіль, повернений від мене, твій вигук, коли ми вперше пролітали над болгарськими горами.
З часів нашої молодості, люба моя, відбулася сексуальна революція — ти не бачила цієї гігантської вакханалії, ти не знаєш, як сьогодні, принаймні у західному світі, молоді люди вдаються до близькості без попереднього знайомства. Але я пам’ятаю наші обмеження й бажання з такою самою тугою, як і законний дозвіл, що прийшов набагато пізніше. Цими спогадами я не можу поділитися ні з ким: близькість, прихована одягом, коли неймовірно складним для нас здавалося зняти хоча б піджак у присутності інших. Болісні спогади не дають мені спокою, коли я найменше хочу цього, я згадую як про твою ніжну шию, так і про ніжний комірець твоєї блузки, тієї блузки, лінії якої знав напам’ять ще до того, як мої пальці торкнулися тканини або перламутрових ґудзиків. Я пам’ятаю запах потяга і грубого мила, що залишився у тканині твого чорного жакета, твій трохи шершавий чорний солом’яний капелюшок, усе це я пам’ятаю так само добре, як і ніжність твого волосся, майже такого самого чорного відтінку. Коли ми насмілилися провести півгодини в моєму номері софійського готелю перед тим, як піти на ще один похмурий обід, я відчував, що моє бажання знищить мене. Коли ти повільно й обережно повісила жакет на спинку стільця, а зверху блузу, коли ти повернулася до мене й не відвела від мене погляду, мене немов обпалило вогнем. Коли ти поклала мої руки собі на талію й надала їм вибір — між грубою тканиною твоєї спідниці чи ніжним шовком твоєї шкіри — я ледве не заплакав.
Напевно, тоді я побачив твою єдину ваду, єдине місце, яке ніколи не цілував, — маленький зсілий дракон на твоїй лопатці. Мої руки, мабуть, торкнулися його ще до того, як я побачив це. Я пам’ятаю, як затамував подих, і ти теж, потім я неохоче погладив його одним пальцем. Тоді від нього я почав вивчати твою пряму спину, але тієї першої миті трепет додав сили моєму бажанню. Що б не сталося в нашому готелі в Софії, цей трепет я, мабуть, запам’ятав ще тоді, коли милувався формою твоїх нижніх зубів, їх гарними зубчиками, коли розглядав шкіру біля твоїх очей з першими павутинками віку.
На цьому лист батька обривається, і мені залишається тільки повернутися до його більш стриманих листів до мене.
Розділ 50
Тургут Бора й Селім Аксой чекали на нас у стамбульському аеропорту.
— Поле! — Тургут обійняв, поцілував мене й стис мої плечі. — Мадам професор! — він стис руку Хелен у двох своїх. — Слава Богові, ви цілі й здорові. Із тріумфальним поверненням!
— Я б не назвав його тріумфальним, — сказав я, мимоволі розсміявшись.
— Подивимось, подивимось! — вигукував Тургут, плескаючи мене по спині. Селім Аксой привітав нас більш стримано. За годину ми вже були у квартирі Тургута, місіс Бора явно була рада нашому поверненню. Ми з Хелен були у захваті, побачивши її: сьогодні вона була в блідо-голубій сукні, схожа на весняну квіточку. Вона здивовано подивилася на нас.
— Нам подобається ваша сукня! — пояснила Хелен, беручи маленьку руку місіс Бора у свою.
Місіс Бора розсміялася.
— Дякую, — сказала вона. — Я сама шию собі одяг.