— А наш дракон захований угорі серед дерев… Має бути якийсь зв’язок.
— Як би мені хотілося відшукати його, — зітхнув Тургут.
Він раптом ударив по столі з такою силою, що наші чашки підскочили.
Його дружина ніжно торкнулася руки чоловіка, і він заспокійливо взяв її за руку.
— Ні, послухайте, чума!
Він подивився на Селіма, і вони швидко обговорили щось турецькою.
— Що? — Хелен напружено звузила очі. — Чума в пісні?
— Так, моя люба. — Тургут поправив волосся. — Крім листа, ми знайшли ще один факт про Стамбул того періоду — про це мій друг Аксой уже знав. Наприкінці літа 1477 року, коли в Стамбулі стояла небувала спека, почалося те, що наші історики називають «малою чумою». Вона забрала чимало життів у старому кварталі міста — Пера, зараз ми називаємо цей район Галата. Перш ніж спалити померлого, у серце трупа встромляли кілок. Це дуже незвичайно, говорить Селім, тому що тіла нещасних зазвичай спалювали за воротами міста, аби запобігти зараженню. Але це була коротка чума, і тоді померло не так багато людей.
— Ви гадаєте, що ці ченці, якщо це ті самі, принесли в місто чуму?
— Точно ми не можемо стверджувати, — визнав Тургут. — Але якщо ваша пісня говорить про тих самих ченців…
— Мені спало на думку, — Хелен поставила чашку на стіл. — Я не можу згадати, Поле, чи розповідала я тобі про те, що Влад Дракула одним із перших у військовій стратегії використав (як ви кажете) заразу?
— Бактеріологічну зброю, — додав я. — Г’ю Джеймс розповідав мені.
— Так, — Хелен підігнула ноги. — Коли султан нападав на Валахію, Дракула посилав людей, хворих на чуму або віспу, в оттоманський табір, переодягненими турками. Вони, перш ніж померти, мали заразити якнайбільше людей.
Якби це не було так жахливо, я б посміхнувся. Володар Валахії так само винахідливий, як і жахливий — розумний і небезпечний ворог. Раптом я помітив, що думаю про нього в теперішньому часі.
— Розумію, — кивнув Тургут. — Ви хочете сказати, що ченці, якщо це справді були ті самі ченці, принесли із собою чуму з Валахії.
— Але дещо залишається незрозумілим, — насупилася Хелен. — Якщо хтось із них хворів на чуму, то чому настоятель із монастиря святої Ірини дозволив їм залишитися?
— Мадам, ви маєте рацію, — визнав Тургут. — Хоча, якщо йдеться не про чуму, а про якесь невідоме захворювання… Але ми не можемо цього перевірити.
Ми сиділи мовчки, відчуваючи, що зайшли у безвихідь.
— Навіть після завоювання багато православних ченців ходили на прощу до Константинополя, — нарешті зауважила Хелен. — Може, це була просто група богомольців.
— Але вони шукали щось, чого не знайшли за час паломництва, принаймні, у Константинополі, — заперечив я. — А брат Кирил говорить, що вони збиралися в Болгарію під виглядом прочан, — отже, насправді вони не були прочанами.
Тургут почухав потилицю.
— Містер Аксой думав про це, — сказав він. — Він розповів мені, що під час захоплення міста в церквах Константинополя було викрадено або знищено багато християнських реліквій: ікон, хрестів, святих мощей. Звісно, 1453 року там було не так уже й багато скарбів, не те що під час розквіту Візантії, адже ви, без сумніву, знаєте про це: найкращі речі були викрадені під час хрестового походу 1204 року, їх відвезли назад у Рим і Венецію та в інші західні міста. — Тургут підняв руки на знак протесту. — Мій батько розповідав мені про чудову кінну базиліку в Сан-Марко у Венеції, яку вкрали з Візантії під час хрестових походів. Християнські загарбники були такими самими грабіжниками, як і оттоманські, розумієте? У кожному разі, друзі мої, під час нападів 1453 року деякі скарби церкви було заховано, а деякі відвезено ще до облоги міста султаном Мехмедом і сховано за межами монастирських стін або таємно вивезено до інших країн. Якщо наші ченці були прочанами, можливо, вони повернулися, сподіваючись побачити святиню, але не знайшли її. Можливо, настоятель іншого монастиря розповів їм, що чудотворну ікону вивезли в Болгарію. Але у листі ми не можемо знайти підтвердження.
— Тепер я розумію, чому ви хочете, щоб ми поїхали в Болгарію. — Я знову придушив бажання взяти Хелен за руку. — Хоча не уявляю, як ми можемо там дізнатися більше про цю історію, не кажучи вже про те, чи зможемо ми туди виїхати. Ви впевнені, що в Стамбулі більше нема чого шукати?
Тургут похитав головою і взяв забуту чашку кави.
— Я використав кожен канал, про який тільки можна подумати, включаючи ті, про які, на жаль, я не можу вам повідомляти. Містер Аксой переглянув усе у своїх особистих книгах, у бібліотеках своїх друзів, в університетському архіві. Я розмовляв з усіма істориками, яких тільки міг розшукати, включаючи тих, хто вивчає цвинтарі Стамбула. Ви бачили наші прекрасні цвинтарі? Ми не знайшли жодного згадування про те, що в той період був похований іноземець. Може, ми пропустили щось, але не знаю, де ще можна шукати, принаймні, зараз. — Він суворо подивився на нас: — Я знаю, вам дуже важко потрапити в Болгарію. Я б сам поїхав, якби не той факт, що мені це буде зробити набагато складніше, друзі мої. Оскільки я турок, то не можу відвідувати навіть академічні конференції. Ніхто ненавидить нащадків Оттоманської імперії так, як болгари.