— О, румуни теж стараються, — запевнила його Хелен із посмішкою, на яку посмішкою відповів Тургут.
— Але, Боже мій! — я обперся на подушки дивана, відчуваючи ті хвилі нереальності, які напливали на мене із високою частотою. — Я не уявляю, як ми це зробимо.
Тургут нахилився до мене й поклав переді мною англійський переклад листа ченців.
— Він теж не уявляв.
— Хто? — застогнав я.
— Брат Кирил. Послухайте, друзі мої, коли зник Россі?
— Понад два тижні тому, — зізнався я.
— Вам не можна гаяти часу. Ми знаємо, що Дракула не в могилі у Снагові. Ми думаємо, що він не був похований у Стамбулі Але… — він постукав по документу, — у нас є один доказ. Чого саме — ми не знаємо, але 1477 року хтось із монастиря на Снагові вирушив у Болгарію або намагався це зробити. Це треба простежити. Якщо ви нічого не знайдете, знайте, що ви зробили все можливе. Потім ви можете повернутися додому й оплакувати вашого викладача з чистою совістю, а ми, ваші друзі, завжди будемо шанувати вашу звитягу. Але якщо ви не спробуєте, то завжди будете відчувати сумніви й докори сумління.
Він знов узяв переклад, провів по ньому пальцем і прочитав уголос:
— «Нам дуже небезпечно залишатися тут навіть на день, ми будемо в більшій безпеці в язичницьких землях, ніж тут». Оце, друзі мої, покладіть у ваші валізи. Це копія тексту англійською. Разом із нею даю вам копію слов’янською, котру переписав чернець — друг містера Аксоя.
Тургут нахилився вперед.
— Більш того, я довідався, що в Болгарії є вчений, у якого ви можете попросити про допомогу. Його звати Антон Стойчев. Моєму другові Аксою дуже подобаються його праці, вони опубліковані багатьма мовами.
Селім Аксой кивнув, почувши це ім’я.
— Стойчев знає про середньовічні Балкани більше, ніж будь-хто інший, особливо про Болгарію. Він живе поблизу Софії. Вам треба знайти його.
Раптом Хелен узяла мене за руку, відкрито, при всіх, не соромлячись. Я думав, ми будемо приховувати наші стосунки навіть серед друзів. Я побачив, як після цього руху Тургут опустив очі. Теплі зморшки навколо його очей і рота стали ще глибшими, а місіс Бора щиро подивилася на нас, обхопивши своїми дитячими рученятами коліна. Було очевидно, що вона схвалювала наш союз, і я раптом відчув тепло благословення цих добрих людей.
— Тоді я зателефоную тітці, — рішучим тоном сказала Хелен, стискаючи мої пальці.
— Єві? Але що вона може зробити?
— Як ти вже знаєш, вона може зробити все. — Хелен посміхнулася мені: — Ні, насправді я не знаю, чи зможе вона допомогти. Але в неї є як друзі, так і вороги в таємній поліції нашої країни, вона понизила голос, ніби всупереч собі, — а в них є друзі по всій Східній Європі. І вороги, звичайно ж, — вони всі стежать один за одним. Але вона може наразитися на небезпеку — оце мене і хвилює. І нам треба буде дати великого-великого хабаря.
— «Бакшиш», — Тургут кивнув. — Звичайно. Ми із Селімом думали про це. Ми зібрали двадцять тисяч лір, які ви можете використати. Хоча я не можу поїхати з вами, я допоможу вам чим тільки зможу, як і містер Аксой.
Я уважно подивився на них, вони сиділи просто перед нами із серйозними обличчями, забувши про каву. Щось у їхніх обличчях: у Тургута — велике й рум’яне, в Аксоя — ніжне й тонке, обоє уважні, спокійні, але й однаково рухливі — раптом здалося мені знайомим. Мене поглинуло почуття, яке я не міг назвати, і за мить питання застигло на моїх губах. Я ще дужче стис руку Хелен у своїй, цю сильну, тверду, уже улюблену руку, і подивився в темні очі Тургута.
— Хто ви? — запитав я.
Тургут і Селім перезирнулися, щось пройшло між ними. Потім Тургут сказав низьким, чітким голосом:
— Ми працюємо на султана.
Розділ 51
Ми з Хелен разом відсахнулися. На мить я подумав, що Тургут і Селім можуть бути пов’язані з темними силами, але поборов бажання однією рукою схопити портфель, другою — Хелен і вибігти з цього дому. Хіба що через окультні науки могли працювати на давно мертвого султана ці люди, яких я вважав своїми друзями? Насправді всі султани були мертві, тому, кого б не мав на увазі Тургут, вони вже знаходилися поза межами цього світу. Мабуть, вони набрехали нам і в іншому?!