Выбрать главу

Моє сум’яття обірвав голос Хелен. Вона нахилилася вперед, бліда, з широко розкритими очима, але питання поставила спокійно і дуже просто, як і було потрібно в тій ситуації. Спочатку це питання здалося мені настільки звичайним, що я не відразу його зрозумів.

— Професоре Бора, — сказала вона повільно. — Скільки вам років?

Він посміхнувся їй:

— О, моя люба мадам, якщо ви хочете знати, чи не п’ятсот років мені, відповім: на жаль, ні. Я працюю на Величного й Чудового Спасителя світу, султана Мехмеда II, але мені не була надана незрівнянна честь зустрітися з ним.

— Тоді що, зрештою, ви хочете нам сказати? — не витримав я.

Тургут знову посміхнувся, а Селім по-доброму кивнув.

— Я взагалі не збирався говорити вам цього, — сказав Тургут. — Але оскільки ви багато в чому нам довіряєте, а також тому, що ви ставили такі проникливі питання, ми пояснимо. Я народився як нормальна людина 1911 року і сподіваюся померти у своїй власній постелі звичайним чином приблизно у 1985-му, — він посміхнувся. — Проте мої предки — довгожителі, тому мені судилося сидіти на цьому дивані й тоді, коли вже буду занадто старий, щоб мене поважати. — Однією рукою він обійняв місіс Бора за плечі. — Містер Аксой теж того самого віку, на який виглядає. У нас немає нічого незвичайного. Але ми розповімо вам про те, що є найбільшою таємницею, яку ви мусите зберегти, що б там не було. Ми перебуваємо у Варті Півмісяця султана.

— Ніколи не чула про них, — сказала Хелен, насупившись.

— Ні, мадам професор, ви не чули. — Тургут подивився на Селіма, що сидів і терпляче слухав, намагаючись стежити за нашою розмовою, його зелені очі були тихими, як ставок.

— Ми вважаємо, що ніхто про нас не чув, за винятком членів Варти. Нас відбирають як секретну охорону із найелітніших полків яничарів.

Раптом я згадав ті кам’яні обличчя з яскравими очима, які бачив на картинах у палаці Топкапи: щільні лави воїнів навколо трону султана, готові кинутись на потенційного вбивцю або просто на опального царедворця.

Тургут, здавалося, читав мої думки, він кивнув:

— Я бачу, ви чули про яничарів. Розумієте, друзі, 1477 року Мехмед Великий і Прекрасний закликав до себе двадцятьох високоосвічених офіцерів, яким можна було довіряти, і таємно вручив їм новий символ Варти Півмісяця. Вони повинні були досягти однієї мети, навіть якщо треба буде — ціною власного життя. Ця мета полягала в тому, щоб вони не дозволяли Орденові Дракона нападати на нашу велику імперію, переслідувати й убивати членів цього Ордену, де б ми їх не зустріли.

Ми з Хелен вдихнули, але цього разу я був першим.

— Варта Півмісяця була заснована 1477 року, того року, коли ченці прийшли в Стамбул! — я намагався розгадати таємницю, вимовляючи це речення. — Але Орден Дракона був заснований задовго до того імператором Сигізмундом — 1400 року, правильно?

— Точніше це було 1408 року, друже мій. Звичайно, до 1477 року в султанів уже були проблеми з Орденом Дракона через його війни із імперією. Але 1477 року Великий Спаситель світу вирішив, що в майбутньому напади Ордену Дракона можуть становити ще більшу загрозу.

— Що ви маєте на увазі? — рука Хелен була холодною і нерухомо лежала на моїй.

— Навіть наші літописи не говорять про це точно, — зізнався Тургут. — Але я впевнений: це не збіг, що султан заснував Варту всього лише за місяць після смерті Влада Тепеса.

Він склав руки разом, ніби в молитві, хоча, я згадав, що його предки, мабуть, молилися розпростертими, обличчям униз.

— У хартії сказано, що Великий заснував Варту Півмісяця, аби переслідувати Орден Дракона, наймерзеннішого ворога великої імперії за всіх часів і в усіх світах: на землі і на морі й навіть після смерті.

Тургут нахилився вперед, очі його сяяли, а сиве волосся розкуйовдилось.

— Моя теорія така, що Великий відчував або навіть знав про те, якої небезпеки зазнає імперія після смерті Дракули. — Він заправив волосся назад. — Як ми вже знаємо, султан у той час зібрав документи про Орден Дракона — архів не є таємницею, але таємно використовується нашими членами й дотепер. А ще Селім знайшов цей незвичайний лист, а ви, мадам, — народну пісню: це ще один доказ того, що Великий мав підстави для хвилювання.