Я не бачив ікону, коли вони ввійшли в коло, але зараз помітив, що в руках сліпої жінки був образ Діви Марії з немовлям на колінах, із важкою короною на голові. Я також не бачив ікони баби Янки, поки вона не обійшла коло вдруге. Обличчя баби вражало, очі широко розкриті й зосереджені, губи стиснуті, стара шкіра сяяла від нестерпної спеки. Ікона, яку вона несла, мабуть, була такою ж старою, як й ікона Пресвятої Діви, але через кіптяву й жар я не міг точно розібрати образ — там було дві постаті, що стояли обличчям одна до одної в якомусь дивному танці, дві істоти однаково трагічні й урочисті. Одна — це лицар в обладунках і червоній мантії, а друга — дракон із довгим, закрученим хвостом.
Розділ 70
Грудень 1963 року
Моя люба донечко!
Зараз я у Неаполі Цього року я намагаюся більш систематично вести свої пошуки. У грудні в Неаполі тепло, і я вдячна за це, бо дуже застудилась. Я ніколи не знала, що означає бути самотньою до того, як покинула тебе, тому що мене ніколи ніхто так не любив, як любив твій батько й ти, гадаю, теж. А тепер я самотня жінка в бібліотеці, витираю свій ніс і роблю нотатки. Мені цікаво, чи був хто-небудь так само самотній, як я тут, у своєму номері готелю. При людях я ношу шарф, а вночі одягаю нічну сорочку з високим коміром. Коли я обідаю на самоті, хтось дивиться на мене й посміхається, я посміхаюсь у відповідь, а потім відвертаюсь. Ти не єдина людина, з якою я не маю права спілкуватися.
Твоя любляча мама Хелен.
Лютий 1964 року
Моя люба донечко!
В Афінах брудно й галасливо, мені важко дістати доступ до потрібних документів в Інституті середньовічної Греції, який, здається, так само середньовічний, як і його назва. Але сьогодні ранком я сиджу на Акрополі та майже уявляю собі, що одного разу наша розлука закінчиться і ми будемо сидіти — ти, можливо, уже будеш дорослою — на цих руїнах і дивитися згори на місто. Уявляю: ти будеш високою, як я і твій батько, із хвилястим темним волоссям (дуже коротким або в товстій косі), на тобі будуть окуляри від сонця й туфлі, можливо, шарф на голові, якщо буде так само похмуро, як і сьогодні. А я буду старою, зі зморшками і пишатимусь тільки тобою. Офіціанти в кафе будуть дивитися на тебе, а не на мене, я буду гордо сміятися, а твій батько суворо позиратиме на них з-під газети.
Твоя любляча мама Хелен.
Березень 1964 року
Моя люба доню!
Мої мрії вчора на Акрополі були такими живими, що сьогодні ранком я знову пішла туди, щоб написати тобі листа. Але щойно я сіла і подивилася на місто, як рана на моїй шиї почала пульсувати, і я подумала, що мій переслідувач дуже близько, він наздоганяє мене, і мені нічого не залишалося, як обернутися й пошукати серед туристів когось підозрілого. Я не розумію, чому цей диявол дотепер не знайшов мене. Я вже готова, я вже заражена й навіть чекаю на нього. Чому він не зробить один рух і не позбавить мене від цих страждань? Але коли я про це думаю, то розумію, що мушу продовжувати боротися з ним, оберігати й охороняти себе, використовуючи будь-який засіб проти нього. Я повинна передбачити його напад і сподіватися, що спіймаю його в одному з його лігвищ так зненацька, що, можливо, заповню сторінку історії, знищивши його. Ти, мій втрачений ангел, стоїш за всіма цими розпачливими амбіціями.
Твоя любляча мама Хелен.
Розділ 71
Коли ми побачили ікону, яку несла баба Янка, не знаю, хто зітхнув перший — я чи Хелен, але кожен із нас придушив свою реакцію одразу ж. Ранов сидів, притулившись до дерева, приблизно за десять кроків, і я з полегшенням відзначив, що він, нудьгуючи, дивився у бік долини із зневажливим виглядом і був зайнятий своєю сигаретою, тож він явно не помітив ікони. За кілька секунд баба Янка відвернулась від нас, і вони разом із другою жінкою протанцювали з тією самою жвавістю з багаття й попрямували до священика. Жінки повернули ікони двом хлопчакам, які одразу ж накрили їх. Я стежив за Рановим. Священик поблагословив жінок, а потім вони пішли за братом Іваном, який дав їм води. Проходячи мимо, баба Янка гордо подивилась на нас: вона сяяла, посміхалася й майже підморгувала, ми з Хелен одночасно вклонилися їй від самого лише страху. Я непомітно подивився на її ноги. Її старі голі ступні були зовсім не ушкоджені, як і ноги другої жінки. Лише їхні обличчя розчервонілися, немов обпалені на сонці.