— Він шукає вас, — сказав я тихо.
— Може, він шукає вас? — вона показала на конверт у моїх руках.
— Мені спала на думку дивна ідея, — сказав я повільно. — Можливо, він навіть знає, де Россі.
Вона знову насупилася.
— Усе це й так не надто розумно, тому чом би й ні? — промурмотіла вона.
— Я не можу дозволити вам просто піти в бібліотеку або у свій гуртожиток. Він шукатиме вас в обох місцях.
— Дозволити мені? — викликнула вона погрозливо.
— Міс Россі, будь ласка, ви теж хочете зникнути?
Вона замовкла.
— І як же ви збираєтеся захистити мене?
У її голосі почулися глузливі нотки, і я подумав про її дивне дитинство, про те, як вона переїхала в Угорщину в утробі матері, про політичну кмітливість, завдяки якій вона дістала можливість поїхати світ за очі заради наукової помсти. Якщо її історія була правдивою, звичайно ж.
— У мене є ідея, — сказав я повільно. — Я знаю, що це може бути нешанобливо, але буде краще, якщо ви посмієтеся з мене. Ми можемо взяти якісь амулети з цієї церкви. — Хелен звела брови. — Ми знайдемо що-небудь — свічки або хрести — купимо часник по дорозі додому, тобто в мою квартиру. — Її брови злетіли ще вище. — Я хочу сказати, якщо ви погодитеся піти зі мною, ви могли 6… завтра мені треба на потяг, але ви могли б…
— Спати на софі? — вона знову надягла рукавички й склала руки на грудях.
Я відчув, як червонію.
— Я не можу дозволити вам повернутися в гуртожиток, знаючи, що він переслідуватиме вас… або в бібліотеку, звичайно ж. До того ж, гадаю, нам треба багато про що поговорити. Я б хотів довідатися, що ваша мати…
— Ми можемо обговорити це просто тут і зараз, — сказала вона холодним тоном, як мені здалося. — Що ж до бібліотекаря, сумніваюся, що він буде стежити за мною до гуртожитку, якщо тільки… — на її рішучому підборідді з’явилася ямочка (може, це все від саркастичної посмішки?), — якщо тільки він уже не перетворився на кажана. Розумієте, наша матрона не впускає вампірів у гуртожиток. Та й чоловіків, між іншим, теж. До речі, я сподіваюся, що він простежить за мною до бібліотеки.
— Сподіваєтесь? — я був шокований.
— Я знаю, що тут він би з нами не розмовляв — тільки не в церкві. Можливо, він чекає на нас зовні. Мені треба перекинутися з ним кількома словами, — знову ця неординарна англійська, — тому що він намагається перешкодити мені користуватися бібліотекою. До того ж ви сказали, що він може знати, де мій… де зараз знаходиться професор Россі. Чому ж не дати йому стежити за мною? Дорогою ми можемо поговорити про мою матір. — Напевно, на моєму обличчі відбився не тільки сумнів, тому що вона раптом розсміялася, блиснувши своїми білими зубами. — Адже він не накинеться на вас серед білого дня, Поле!
Розділ 21
Коли ми вийшли, біля церкви бібліотекаря не було. Ми попрямували до бібліотеки. Моє серце шалено калатало, але Хелен була спокійна. У наших кишенях лежали однакові хрестики із церкви («Візьми один, залиш двадцять п’ять пенсів»). Я був розчарований, тому що Хелен не згадувала про свою матір. У мене було таке відчуття, наче вона просто терпіла моє божевілля, а тільки-но ми дійдемо до бібліотеки, вона просто зникне, але дівчина знову мене здивувала.
— Він іде за нами, — сказала вона тихо, щойно ми відійшли на два квартали від церкви. — Я побачила його, коли ми повертали за ріг. Не обертайтесь. — Я приборкав вигук подиву, і ми продовжили наш шлях. — Я піду в книгосховища на верхніх поверхах бібліотеки, — сказала вона. — Як щодо сьомого поверху? Це одна з найбільш тихих частин бібліотеки. Не йдіть туди. Він, швидше за все, піде за мною, якщо я буду сама, він не переслідуватиме вас, тому що ви сильніший.
— Ви не зробите цього, — прошепотів я. — Здобути інформацію про Россі — це моя проблема.
— Здобути інформацію про Россі — це саме моя проблема, — вимовила вона у відповідь. — Тільки не думайте, що я збираюся зробити вам ласку, містере Голландський купець.
Я скоса подивився на неї. Я починав звикати до її незвичних жартів, а іноді щось у вигині її губ виглядало грайливо й потішно.
— Добре, але я піду відразу за ним. Якщо ви вскочите в халепу, я буду поруч і допоможу будь-якої миті.
Біля дверей бібліотеки ми щиро попрощались.
— Щасти вам із вашим проектом, містере Голландець, — сказала Хелен, потискуючи мені руку своєю у рукавичці.