Редкліф Камера, як відомо кожному знавцеві англійської літератури, є одним із чудес англійської архітектури: гарний і дивний будинок — така собі величезна бочка із книгами. Один край будинку виходить просто на вулицю, а інші стіни оточені з усіх боків галявиною. Ми тихенько ввійшли всередину, хоча в центрі чудового круглого залу стояла група людей, які вголос розмовляли. Стівен показував на різні аспекти будівельного дизайну, який вивчали на кожному курсі англійської архітектури — все це було записано в кожному путівнику. Це було красиве й зворушливе місце. Я увесь час озиралася, думаючи: це місце надто красиве, щоб зберігати інформацію про зло. Нарешті він повів мене до сходів, і ми піднялися на балкон.
— Ось там, — показав він у бік дверцят, прорізаних у стіні, наче у скелі із книг. — Там невеликий читальний зал. Я був там лише раз, але думаю, що саме в ньому зберігається валшірська колекція.
Темна кімната справді була маленькою і тихою, там уже не чулися голоси туристів. Старовинні томи заповнювали полиці, обкладинки були карамельного кольору й виглядали такими крихкими, як старі кістки. Людський череп у маленькій позолоченій коробці стояв серед них і свідчив про моторошну природу цих книг. Кімнатка була настільки маленькою, що в ній уміщався лише один стіл, на який ми ледве не наштовхнулися, коли зайшли. Ми опинилися там віч-на-віч із ученим, який сидів, перегортаючи сторінки старого документа й роблячи нотатки на аркуші паперу. Це був блідий, виснажений чоловік, під очима виднілися темні кола. У нього був переляканий, квапливий і зосереджений погляд, коли він відірвався від роботи й подивився на нас Це був мій батько.
Розділ 23
— Оточений машинами швидкої допомоги, поліцейськими машинами, вуличними роззявами, — розповідав далі батько про мертвого бібліотекаря, якого забирали з вулиці навпроти університетської бібліотеки, — я став як укопаний. Це було жахливо, страшно навіть подумати про те, що життя, нехай навіть такої неприємної людини, може закінчитися так несподівано. Потім я одразу подумав про Хелен. Юрба швидко збиралася, я протискувався крізь неї, шукаючи поглядом мою незнайомку. Мені стало набагато легше, коли вона знайшла мене перша, постукавши по плечі рукою в рукавичці. Вона була блідою, але спокійною. Шия її була туго обв’язана шарфом, і, побачивши його на її ніжній шиї, я затремтів.
— Я почекала кілька хвилин, а потім пішла за вами сходами, — сказала вона серед шуму юрби. — Я хочу подякувати вам за те, що ви прийшли мені на допомогу! Цей чоловік був справжнім чудовиськом. Ви дуже сміливий.
Я дивувався, яким добрим все-таки може бути її обличчя.
— Насправді це ви були хороброю. Він вас поранив, — мовив я, понизивши голос. Я намагався не показувати на її шию. — Він…
— Так, — прошепотіла вона. Інстинктивно ми підійшли ближче одне до одного, щоб ніхто не міг чути нашої розмови. — Коли він накинувся на мене, то прокусив мені шию. — На якусь мить мені здалося, що її губи затремтіли, ніби вона от-от заплаче. — Він не встиг випити багато крові, тому що в нього не було часу, та й болить не дуже.
— Але ви… — я невиразно говорив, не вірячи своїм вухам.
— Я не думаю, що можу заразитися, — сказала вона. — Рана кровоточила зовсім трохи, і я перев’язала її як могла.
— Може, треба піти до лікарні? — я пошкодував про свої слова, тільки-но їх вимовив, почасти через її втомлений погляд, яким вона подивилася на мене. — Чи можемо ми якось вилікувати це? — мабуть, тоді я сподівався, що ми зможемо витиснути отруту, як у випадку зі зміїним укусом. У мене серце раптово стислося, коли я побачив біль у її обличчі. Потім я згадав її зрадництво щодо секретної карти і спитав: — Але чому ви…
— Я знаю, про що ви думаєте, — поспішила вона перервати мене, при цьому її акцент став помітнішим. — Але я не могла придумати жодної іншої принади для цієї тварини, до того ж мені хотілося побачити його реакцію. Я б не віддала йому карту або іншу інформацію, даю слово.
Я підозріло подивився на неї. Її обличчя стало серйозним.
— Чесно?
— Даю вам слово, — повторила вона. — До того ж, — її гримаса змінилася саркастичною посмішкою, — я не люблю ділитися чимось, що й сама можу використати. А ви?
Мені довелося погодитися: щось у її обличчі заспокоїло мої страхи.
— Його реакція була дуже цікавою, правда?