Вона кивнула:
— Він сказав, що це він мав піти в склеп і що хтось забрав туди Россі. Це дуже дивно, але він, здавалося, справді знав, де знаходиться мій… ваш науковий керівник. Я не можу до кінця повірити в усі ці історії з Дракулою. Може, якась секта викрала професора Россі або скоїлося щось подібне.
Тепер я кивнув, хоча я в усе це більше вірив, ніж вона.
— Що ви тепер робитимете? — поцікавилась Хелен.
Я не планував своєї відповіді, вона просто злетіла з моїх губ.
— Поїду в Стамбул. Я впевнений, що там буде принаймні один документ, на дослідження якого в Россі не було часу, і що там можна знайти інформацію про могилу на озері Снагов.
Вона засміялася.
— А чому б вам не відпочити в моїй рідній Румунії? Ви можете поїхати в замок Дракули зі срібним кілком або відвідати острів Снагов. Я чула, це чудове місце для пікніка.
— Послухайте, — сказав я трохи роздратовано. — Я знаю, що все це дуже дивно, але я мушу перевірити будь-який слід, що приведе до професора Россі. А ви й самі чудово знаєте, що громадянин Америки не може перетнути кордон за «залізну завісу» у пошуках когось. — Моя відвертість присоромила її, напевно, тому вона не відповіла. — Я хочу запитати вас про щось. Коли ми виходили із церкви, ви сказали, що у вашої матері може бути якась інформація про те, як Россі шукав Дракулу. Що ви мали на увазі?
— Я просто хотіла сказати, що коли вони познайомилися, він сказав їй, що приїхав у Румунію, аби вивчати легенду про Дракулу, і що вона сама вірить у легенду. Може, вона знає про його дослідження значно більше, ніж я від неї чула, але я не впевнена в цьому. Вона не дуже охоче говорить про це, а я досліджувала цей маленький інтерес її старого дорогого друга за науковими каналами, а не через сімейні таємниці. Мені треба було більше розпитувати її про власний досвід.
— Дивний погляд на речі як для етнографа, — відповів я грайливим тоном.
Тепер я знову вірив у те, що вона була на моєму боці, і відчув велике полегшення. Її обличчя посвітлішало.
— Зворушливо, Шерлоку. Я розпитаю її про все, коли побачу наступного разу.
— Коли це буде?
— Через кілька років, гадаю. Моя віза не дозволяє мені їздити туди-сюди між Сходом і Заходом.
— Може, ви зателефонуєте їй або напишете?
Вона пильно подивилась на мене.
— О, Захід такий наївний, — сказала вона нарешті. — Ви думаєте, у неї є телефон? Ви гадаєте, що моїх листів не перевіряють?
Я замовк, стримуючи себе.
— Що це за документ, який ви так хочете знайти, Шерлоку? — запитала вона. — Це та бібліографія, щось про Орден Дракона? Я бачила це в останньому списку його документів. Це була єдина стаття без опису. Ви її хочете знайти?
Звичайно ж, вона правильно здогадалась. Я починав думати про те, яку інтелектуальну силу вона має, і пошкодував, що ми з нею не поговорили за інших, кращих обставин. А з іншого боку, мені не дуже сподобалося те, що вона відгадала.
— А навіщо вам це? — запитав я. — Для вашого дослідження?
— Звичайно ж, — сказала вона спокійним тоном. — Ви зв’яжетеся зі мною, коли повернетесь?
Я раптом відчув велику втому.
— Повернуся? Не знаю, у яку халепу я вскочу, не кажучи вже про те, коли повернуся. Може, на мене нападе вампір, коли я дістануся туди, куди хочу.
Я хотів сказати це іронічно, але неправдоподібність ситуації відкрилась переді мною, коли я заговорив: я стояв на тротуарі навпроти бібліотеки, як робив сотні разів раніше, за винятком того, що зараз говорив про вампірів (ніби я вірив у них) із румунським етнографом, і дивився, як під’їхала «швидка», як поліцейські метушаться навколо вбитого, у смерті якого був замішаний і я, нехай навіть побіжно. Я намагався не бачити їх брудної роботи. Раптом я зрозумів, що мені треба піти звідси якомога швидше, але без помітної квапливості і метушні. Я б не витримав, якби тоді мене забрала поліція, нехай навіть на кілька годин на допит. Мені треба було дуже багато зробити, і зробити терміново: мені знадобиться віза в Туреччину, яку мені, можливо, видадуть у Нью-Йорку, квиток на літак, ще мені треба буде акуратно сховати вдома інформацію, яка у мене вже була. У цьому семестрі я не викладав, хвалити Бога, але мені треба було вигадати алібі для деканату і сказати щось батькам, щоб вони не хвилювалися.
Я повернувся до Хелен.
— Міс Россі, — сказав я. — Якщо ви будете тримати цю справу в секреті, тоді я обіцяю, що зв’яжуся з вами, як тільки повернуся. Чи можете ви вигадати якийсь спосіб, щоб я міг зв’язатися з вашою матір’ю до мого від’їзду?
— Я можу зв’язатися з нею тільки листуванням, — сказала вона спокійним тоном. — До того ж вона не розмовляє англійською. За два роки я поїду додому і сама розпитаю її про цю справу.