Зараз я ввійшла тихо, як злодій, зачинила двері й висунула шухлядку його стола. У мене було жахливе відчуття, ніби це все одно, що зривати печатку з труни, але я була наполегливою й висувала всі шухляди для паперів, переглядала їх і акуратно складала все на місце. Листи від його друзів, гарні ручки, папір для нотаток. Нарешті в мої руки потрапив заклеєний пакет. Я безсоромно відкрила його й побачила рядки, адресовані мені із вказівкою прочитати листи, що додаються, тільки в разі несподіваної смерті батька або тривалого зникнення. Адже я бачила, як він безперервно писав ночами, хіба не так? І прикривав рукою щораз, коли я з’являлася поруч. Я жадібно схопила пакет і засунула шухлядку, віднесла знахідку у свою кімнату, уважно прислухаючись до кроків місіс Клей на сходах.
Пакет був повний листів, кожен із яких був акуратно складений у конверт й адресований мені на нашу домашню адресу, ніби він думав, що йому доведеться надсилати їх мені по одному з якогось іншого місця. Я дотрималась порядку листів (навіть і не знала, що навчилася цього) і обережно відкрила перший. Він був датований шістьма місяцями раніше. Здавалося, він починався не звертанням, а криком серця. «Моя люба доню, — букви тремтіли у мене перед очима. — Якщо ти читаєш це, то вибач мені. Я виїхав на пошуки твоєї матері».
ЧАСТИНА ДРУГА
У якому місці я опинився і серед яких людей? У яку моторошну подорож я вирушив?.. Я почав терти очі й колоти себе, щоб перевірити, чи не сплю. Усе здавалося мені страшним жахом, я очікував, що от-от прокинуся й опинюся вдома, і світанок буде прориватися крізь вікно — дедалі частіше я так почувався вранці після важкого робочого дня. Але моє тіло реагувало на уколи і очі не зраджували мене. Я справді не спав — я був у Карпатах. Усе, що мені лишалося, — бути терплячим і дочекатися ранку.
Розділ 25
Раніше я вже бачила вокзал Амстердама. Я тисячі разів була тут. Але раніше я ніколи не була тут сама. Я ніколи не подорожувала сама. Сидячи на лавці, я чекала на ранковий експрес у Париж. Пульс прискорився, причиною чого було не хвилювання за батька, а просто кров вирувала через те, що це була моя перша мить цілковитої свободи. Місіс Клей була вдома, вона мила посуд після сніданку й думала, що я йду до школи. Барлі благополучно пішов на пором — він теж гадав, що я зараз іду до школи. Шкода, що довелося обдурити добру й докучливу місіс Клей, але ще більше я шкодувала, що розсталася з Барлі, який на ґанку раптом галантно поцілував мою руку й подарував одну із плиток шоколаду, хоча я нагадала йому, що можу купувати голландські солодощі, коли захочу. Я подумала про те, що можу написати йому листа, коли всі ці жахи закінчаться, але так далеко я не могла загадувати.
Ну, а зараз ранок Амстердама блищав, променів, кружляв навколо мене. Навіть сьогодні вранці, коли я йшла уздовж каналу від нашого будинку до вокзалу, я знайшла дещо приємне — запах свіжого хліба й вологий запах води і звичайну чистоту всього навколо. Сидячи на лаві біля вокзалу, я подумки перевіряла свої речі: білизна, батькові листи, хліб, сир, пакет соку з кухні. Я також забрала з кухні всю готівку (якщо я зважилась зробити один злочин, тож була готова зробити й двадцять), поповнила грошима свій гаманець. Місіс Клей, звісно, дуже швидко про все здогадається, але я нічого не могла вдіяти, бо не могла чекати, поки відчиняться банки, щоб зняти гроші зі свого дитячого маленького рахунку. Я взяла теплий светр, дощовик, паспорт, книгу в дорогу й кишеньковий словник французької мови.
Я ще дещо украла. З нашої вітальні я взяла срібний ніж, що лежав у шафці на полиці серед антикварних речей та сувенірів, які привіз батько з перших далеких дипломатичних поїздок: під час тих подорожей він намагався організувати свій фонд. Тоді я була занадто малою, щоб супроводжувати його, і він залишав мене в Сполучених Штатах із різними родичами. Ніж був дуже гострий, із гарним орнаментом на руків’ї. Він знаходився у піхвах, теж дуже вправно оздоблених. Це була єдина зброя, яку я будь-коли бачила в нашому будинку. Батькові не подобалися пістолети, а його колекціонерський смак був далекий від мечів і войовничих сокир. Я й уявлення не мала, як захищатись цим маленьким клинком, але почувалася значно впевненіше, знаючи, що він лежить у сумці.