— Я сам покажу вам ці документи й розповім, що знаю про них, — сказав він. — А потім вам, можливо, захочеться посидіти й подумати над ними?
Так, напевне захочеться, кивнув я, а Тургут розпакував згорток і став акуратно розгортати його перед нашими очима. Це був пергамент, прикріплений до тонких дерев’яних паличок. Це зовсім не було схоже на великі тонкі сторінки й переплетені книги, до яких я звик, вивчаючи світ Рембрандта. Краї пергаменту були оздоблені візерунчастими геометричними фігурами різних кольорів: золотого, синього й темно-червоного. Текст, написаний від руки, на жаль, був написаний арабськими буквами. Я навіть не знаю, на що я очікував: цей документ прийшов із самого серця імперії, у якій говорили оттоманською мовою, а записували його арабськими буквами, до грецької мови там вдавалися лише для того, аби знущатися з візантійців, а до латини — коли штурмували браму Відня.
Тургут прочитав мої думки за моїм обличчям і поспішив пояснити.
— Це, друзі мої, список витрат у війні з Орденом Дракона. Цей документ було написано у місті південніше річки Дунай чиновником, який витрачав там гроші султана, інакше кажучи, це звіт про справи. Бачите, батько Дракули, Влад Дракула, коштував Оттоманській імперії величезної кількості грошей у середині п’ятнадцятого сторіччя. Цей чиновник придбав озброєння й турецькі шаблі для сотні вояків, що охороняли західні кордони Карпат, аби місцеві люди не бунтували, він також купив їм коней, ось, — він показав своїм довгим пальцем у кінець списку, — тут написано, що Влад Дракула дуже дорого їм обійшовся, що він докучлива, огидна людина і на нього довелося витратити більше грошей, ніж розраховував паша. Паша дуже шкодує про це і вболіває, бажає довгого життя Незрівнянному в ім’я Аллаха.
Ми з Хелен перезирнулися, і я подумав, що бачу в її очах такий самий побожний страх, який відчував сам. Цей шматочок історії був так само реальним, як плиткова підлога під нашими ногами або дерев’яний стіл під нашими руками. Люди, з якими все це відбулося, насправді жили, дихали, відчували, думали, а потім померли, як і ми… помремо. Я відвернувся, будучи не в змозі витримати спалах емоцій на її сильному обличчі.
Тургут скрутив згорток і почав розкривати другий пакет, у якому знаходилося ще два згортки.
— Отут лист від паші у Валахії, у якому він обіцяє надсилати султанові Мехмеду будь-які документи про Орден Дракона, які вдасться знайти. А це звіт про торгівлю на Дунаї 1461 року, недалеко від володінь Ордену Дракона. Кордони цього району не були чітко визначені, як ви розумієте, вони постійно змінювалися. Тут список спецій, шовку, коней, які паша повинен був віддати за овечу вовну.
Наступні два згортки виявилися такими ж звітами. Потім Тургут розпакував менший пакет, у якому був плаский шматок пергаменту.
— Карта, — сказав він.
Я мимоволі потягнувся до портфеля, у якому знаходилися начерки Россі й записи, але Хелен непомітно похитала головою. Я розумів її: ми не досить добре знали Тургута, щоб відкривати перед ним усі наші таємниці. Не зараз, вирішив я про себе; зрештою, схоже, він відкрив перед нами всі свої секрети.
— Я ніколи не розумів, що показує ця карта, друзі мої, — сказав нам Тургут. У його голосі чувся жаль, він задумливо погладжував вуса. Я уважно подивився на пергамент і з тремтінням помітив акуратну, хіба що злегка вицвілу версію першої карти, яку змалював Россі — довгі вершини гір, на північ від них звивається річка. — Це не нагадує мені жоден із регіонів, які я вивчав, до того ж неможливо довідатись, як ви кажете, масштаб цієї карти. — Він відклав її убік. — А ось інша карта, що, здається, збільшує частину першої карти, — я знав, я вже бачив усе це, і збудження зросло в мені. — Гадаю, ці гори показують західну частину першої карти, чи ні? — Він зітхнув. — Але більше немає ніякої інформації, до того ж ви бачите, що тут не так уже й багато написів, крім висловів із Корану і якогось дивного напису, одного разу я переклав її, вона звучить так: «У цьому місці він похований у злі. Читачу, словом витягни його».
Я простягнув руку, щоб зупинити його, але Тургут говорив дуже швидко, він застав мене зненацька.
— Ні! — крикнув я, але було запізно, Тургут здивовано поглянув на мене. Хелен дивилася то на мене, то на Тургута, містер Ерозан в іншому кінці холу відірвався від роботи й теж поглянув на мене. — Пробачте, — прошепотів я. — Просто я дуже захоплений тим, що бачу ці документи. Вони такі… цікаві.
— О, я дуже радий, що ви знаходите їх цікавими. — Серйозне обличчя Тургута просто засяяло. — А ці слова насправді звучать дивно. Від них, ну, знаєте, аж здригаєшся.