Загалом із тих даних, що вибрали з «Історії русів» дослідники, можна змалювати такий вірогідний образ його автора: жив він у другій половині XVIII століття, принаймні в 1769 році мав понад двадцять років, бо брав участь у турецькій війні, значить, народився близько 1745 року; учився в Київській академії, коли в ній уже не культивувалася книжна українська мова, можливо, продовжував навчання і в Росії; належав до козацької старшини (М. Костомаров у статті «Поїздка в Батурин» побачив автора як одного з нових українських дворян катерининського часу); був землевласником, очевидно, не маючи правдивих документів ні на дворянство своє, ні на землю (звідси негативне ставлення до «Рум’янцевського опису»); жив на Чернігівщині, можливо, десь на Городнянщині чи Новгород-Сіверщині і, очевидно, був зв’язаний із Новгород-тверським культурним осередком; відзначався глибоким українським патріотизмом, схильністю до вільнодумства, мав широкий політичний світогляд, цілком негативно ставився до російського абсолютизму та самодержавства. Свій твір написав у 90-х роках XVIII століття з метою повернути історичну пам’ять у середовище тодішнього освіченого громадянства, добре знав Молдавію, південь України і Крим. Джерела до своєї праці мав принагідні й недостатні, зате був у курсі подій, що відбувалися на Украіні в час його життя і найближчий час до народження з власного досвіду і розповідей очевидців, знав літописи Самовидця і Г. Граб’янки, знав також «Розмову Великоросії з Малоросією» Семена Дівовича (ще М. Петров помітив, що твір С. Дівовича «має деяку схожість із відомим історичним памфлетом «Історією русів» псевдо-Ко-ниського... і, може бути, послужив одним із джерел цієї історії»15). Справді, тут є чимало спільного: державницька концепція, твердження, що козаки походять від козар або хозар; опис боїв під Берестечком і Білою Церквою, ніби сприятливих для козаків; подробиці про перемогу полковника Ґалаґана під Солодківцями в 1734 р. тощо. О. Оглоблин писав: «Отже, нема сумніву, що автор «Исторіи Руссов» знав «Разговор Великороссии с Ма-лороссіей», який в рукописних копіях був поширений на Лівобережній Україні другої половини XVIII ст.»,в.
І тут ми не можемо пройти мимо ще однієї звістки, зафіксованої в листі декабриста О. фон дер Бріггена, надісланім із села Понурівки Старо-
дубського повіту, з маєтку його тестя М. Миклашевського до Кіндрата Рилєєва: <<Я буду прикладати старання дослати Вам, наскільки можна, матеріали із малоросійської історії, маю на увазі дістати таку історію, писану сучасником Кониського Худорбою; вона невідома, бо тільки один екземпляр її існує в домі, в якому жив Худорба. Ця історія цінується тут нарівні з історією Кониського, ставлять їй тільки за хибу, що вона дуже вільно і супроти уряду нашого написана. Діставши її, я велю зробити з неї два списки, один для Вас, а другий для себе»'7. Обіцянка не була виконана, бо в цьому-таки році, коли писався лист, відбулося повстання декабристів, К. Рилєєв загинув, а О. Брігген був заарештований. У цьому цікавому листі є кілька місць, на які треба звернути увагу. О. Брігген сам історії Худорби не бачив і не читав її, він про те тільки чув («ставлять їй за хибу, що вона дуже вільно і супроти уряду нашого написана», а хіба «Історія русів» не вільно і не супроти уряду написана?). Ця історія цінувалася на Новгород-Сіверщині, як і історія Кониського, тобто «Історія русів»; проте, що
О. Брігген «Історію русів» читав і знав, сумніву нема, бо він збирався її навіть видавати.
Коротко про Архипа Худорбу. Він жив у селі Комані Новгород-Сіверсько-го повіту і був шептаківським сотником. Худорби — старий козацький рід, який виводив себе від Михайла Кіндратовича Худорбая (Худорбія) — значного військового товариша, але чи це мало історичні підстави, невідомо. Відомо лише, що Худорби були козаками в Комані, навіть підпомічниками, якими вони записані в актах Рум’янцевської ревізії 1767 року. Один із них мав чин військового товариша — це був Михайло Омелянович Худорба, уродженець Комані, його сином був Архип, інші сини також вийшли в старшину: Опанас став корнетом, а Володимир — значковим товаришем.
Архип Худорба народився між 1748—1750 роками, тобто приблизно тоді, коли мав народитися, за нашими підрахунками, автор «Історії русів», був сотенним канцеляристом, під час Рум’янцевської комісії записаний «атестованим у сотенні новгородські старшини». З 1769 року він — сотенний осавул і, як такий, рушив у тому-таки році в Турецький похід, як і здогадний автор «Історії русів», воював у Другій армії у 1769—1773 роках, був при розоренні міста Дубоссари, при облозі і взятті Бендер, взятті Пе-рекопської лінії та Перекопу, тобто мав добре знати південь України та Молдавію, як це знав і автор «Історії русів». У 1773 році його призначено сотенним отаманом, а з 1777 року про нього писали, що він «у комплекті при полку перебуває»., Знаємо, що його представлено до чину секунд-майора. Очевидно, зі Стародубським карабінерним полком брав участь у походах О. Суворова. У1789—1791 роках востаннє записаний як прем’єр-майор у дворянських реєстрах. У 1799 році Худорбам було признано право на російське дворянство; можливо, це сталося ще за життя Архипа. О. Ог-лоблин припускає, що він помер у 1799 році. Рід Худорбів був відомий на