— Крихітко, ти справжня красуня, — сказала їй Зукі. — У тебе чорнюще волосся. І світло-карі очі. І на тобі добре тримається засмага. От би й мені так. Чомусь ніхто не сприймає серйозно людину у веснянках. Усі гадають, що я кумедна, навіть коли мені геть паршиво.
— То що ти там принесла в тому гарненькому рушничку? — спитала Александра у Джейн.
— Це його рушник. Я вкрала його, — сказала їм Джейн.
Щоправда, крихітна вишита монограма була чи то «P», чи то «Q».
— Дивіться. Я порилася в кошику для сміття під раковиною.
Джейн обачно розгорнула рушничок трояндового кольору, що вкривав собою плетиво особистого непотребу: безладні клубки довгих волосин, витягнутих із гребінця, пожмаканий «Клінекс» із брунатною плямою посередині, квадратний клапоть туалетного паперу з вульвоподібним відбитком підтертих свіжонафарбованих губ, шматочок вати з пляшечки для пігулок, багряний папірець від «Бенд-ейду», низки використаної зубної нитки.
— А найкраще з оцього всього, — сказала Джейн, — ось ці цяточки; бачите їх? Дивіться уважніше. Я знайшла їх у ванні, на дні, вони застрягли у зливі, вона настільки неохайна, що навіть не миє ванну після себе. Я промокнула там рушником і зібрала їх усі. Це волосся з ніг. Вона голить ноги у ванні.
— О, це добре, — сказала Зукі. — А ти вмієш налякати, Джейн. Тепер завжди митиму ванну після себе.
— Думаєш, цього досить? — спитала Джейн в Александри.
Очі, які Зукі назвала карими, насправді виглядали блідішими, з бурштиновим відблиском.
— Досить для чого?
Та Александра й так знала: вона прочитала думки Джейн; і це усвідомлення роз’ятрило болюче місце в Александриному животі, болюче місце, що дало про себе знати того вечора, неспроможне переварити аж надто багато реальності.
— Досить для закляття, — відповіла Джейн.
— А чого ти мене питаєш? Сама накладай його, от тоді й побачиш, як воно буде.
— Е, ні, серденько. Я вже казала. У нас нема твого — як би це так сказати? — доступу до глибинних течій. Ми з Зукі як ті шпильки-голочки: колемося, дряпаємо, і на цьому все.
Александра повернулася до Зукі:
— А яка твоя позиція щодо цього?
Зукі, п’яненька від віскі, спробувала задумливо скласти уста; її верхня губа чарівно задерлася над зубами, які трохи виступали.
— Ми з Джейн говорили про це по телефону, зовсім трохи. І ми дійсно хочемо, щоб ти зробила це разом з нами. Справді. Це треба зробити одностайно, як на виборах. Щоб ти знала, минулої осені я наклала невеличке закляття, щоб звести вас із Деррілом, і до певної межі воно спрацювало. Але лише до певної межі. Чесно кажучи, сонце, мені здається, що мої сили постійно занепадають. Усе видається таким бляклим. Учора я глянула на Дерріла, і він здався мені якимось обскубаним; думаю, він чогось боїться.
— В такому разі, може, залишмо його Дженні?
— Ні, — вклинилась Джейн. — Не можна. Вона вкрала його в нас. Обдурила нас.
Її «с» тягнулися, як димний душок у довгій і бридкій шерехатій залі. З-за невеличкого маршу сходів, тих, що вели до кухні й кімнат, долинув віддалений, шиплячий, бурмотливий звук, означаючи, що діти Джейн позалипали в телевізор. Сталося ще одне вбивство, десь далеко. Президент виступав з промовами лише з офіційних приводів. Військові втрати були значними, але вперед вдавалося просуватися.
Александра жорстко повернулася до Зукі, сподіваючись, що та позбавить її цієї навислої необхідності:
— Ти наклала закляття, щоб зблизити мене з Деррілом, того дня, коли був приплив? То значить, його привабило до мене не просто так?
— О, крихітко, я певна, що якраз навпаки, — сказала Зукі, однак стенаючи плечима. — Та й хто там знає напевне? Я використала ту зелену садову шворку, щоб зв’язати вас докупи, а наступного дня заглянула під ліжко й побачила, що її прогризли пацюки; мабуть, це через сіль з моїх рук.
— Це було не дуже люб’язно, — сказала Джейн до Зукі, — зважаючи на те, що ти знала, що і я хотіла його.
Для Зукі настав момент сказати Джейн, що Александра подобається їй більше; але натомість вона мовила:
— Ми всі хотіли його, але мені здалося, ніби ти й сама можеш мати, що хочеш. Так воно зрештою і сталося. Ти проводила там весь свій час, рипаючи на скрипочці, якщо хочеш називати це так.