Джейн змахлювала; настав час повторити (і вона вже повторила першу половину), одначе, подібно до подорожнього, який, уже при світлі місяця, нарешті повірив, що таки кудись прямує, їй захотілося пришвидшитись. У пальцях вчувалося натхнення. Вона нахилилась над нотами; це був казанок, у якому кипіло поїсти лише на неї; помилятися не можна. Куранта розгорталася швидко, мимоволі протікаючи, дванадцять шістнадцятих до кінця такту, лише двічі в кожній секції вражені ваганнями через акорд у чверть ноти, затим відновлюючи свій гулкий політ, крихітна тема вже майже губилася. Ця тема, вважала Джейн, була жінкою; аж тут у музиці починає набирати сили ще один голос — чоловічий голос смерті, — гаркаючи низькими, рішучими складами. Попри всю свою лункість куранта сповільнювалась до шести нот із крапочкою, напирала, щоб акцентувати спад третіми, а тоді четвертою, а тоді крутою п’ятою до тієї ж фінальної ноти, неминучої тоніки. Сарабанда, largo, була шикарна, беззаперечна, її повільні переходи позначені розмаїттям трелів, після руйнівного обвалу на музику величезної, незавершеної домінантної дев’ятої, привид тієї витонченої теми знову виринув. Джейн затято працювала смичком — низька
C діез-B бемоль-g, — смакуючи її руйнівну силу, захоплюючись тим, як приглушені сьомі її двох нижчих нот сардонічно відлунюють виток приглушеної сьомої (С діез-b бемоль) у верхньому рядку. Насмакувавшись цим моментом, переходячи до першого менуету, Джейн напрочуд чітко почула — це було питання не слуху, вона зливалася з музикою — війну між акордами й рядком, який завжди намагався втекти від них, але не міг. Її смичок вирізав фігури в матерії, у чорноті, у тиші. Ззовні речей було світло й розмаїття, всередині всього — смерть. Марія, принцеса, Дженні: послідовність. Невидиме нутро віолончелі вібрувало, кінчик її смичка вирізав круги й напівсфери з клинця повітря, звуки обсипалися з нього, як тирса. Дженні спробувала втекти з труни, яку вистругувала для неї Джейн; другий менует наблизився до тональності Ре мажор, і жінка, ув’язнена в музиці, помчала легкими кроками сплетених нот, але потім повернулася, Menuetto I da capo, і провалилася в темніших відтінках і лютому квартеті акордів, ясно призначених для гри смичком: f-a aufstrich, B бемоль — f-d abstrich, G-g-e aufstrich; A-e-c діез. Рвучко смичком, вгору, вниз, вгору, а тоді вниз до тритактного coup de grâce, той трепетний дух навіки понівечено.