— Тож, кажучи кількома словами, це вам, знаєте, не чистий скік тигра чи кудлатого, дружнього лева. Те нам продають із плюшевими іграшками. А от покладіть дитину спати з маленьким плюшевим печінковим сисуном чи волохатим тарантулом — от це вже щось більш до того схоже. Всі ви їсте. Те, як ви почуваєтесь ближче до вечора прекрасної літньої днини, коли перший джин з тоніком, ром з колою чи «Кривава Мері» починають свою роботу, розпушуючи синапси, і чудовий негострий сир із крекерами, викладений картковим віялом на тарілці, що стоїть на скляному столику на веранді чи біля басейну, Богом клянусь вам, добрі люди, саме так почувається і круглий черв, коли на нього звалюється велика пережована маса напівперетравленого стейку чи муґуґайпану. Він — таке ж реальне створіння, як ми з вами. Він — шляхетне створіння, а в плані творіння — дуже прекрасно створене. Лишень уявіть собі той Великий Лик, як Він, схилившись, усміхається крізь бороду в той час, як Його чудесні пальці з янгольським манікюром крутять, наносячи останні штрихи, давнього доброго черевного сисуна Schistosoma: ось це і є Творіння. А зараз я хочу спитати вас: хіба це не жахливо? Хіба ви не зробили б краще, якби мали на те ресурси? Хай йому чорт, та я певен, що зробили б. Тож наступного разу голосуйте за мене, о’кей? Амінь.
На кожних зборах має бути чужинець. Не запрошеним сьогодні самітником була Зукі Ружмон, що сиділа позаду, вдягнена у крислатий солом’яних капелюх, аби приховати прекрасне блідо-руде волосся, і великі круглі окуляри, аби читати гімни й робити нотатки на полях своєї копії програмки. Її непристойну колонку «Очі й вуха Іствіка» відновили, щоб додати «Віснику» «сексуальності». Вона провідала про Деррілову духовну проповідь і прийшла, щоб написати про неї репортаж. Бренда з Деррілом, з їхнього місця на підвищенні кафедри, мабуть, бачили, як вона прослизнула під час першого гімну, але Ґрета, Дон чи Роза Геллібред не відали про її присутність, а оскільки вона вислизнула під час першого стансу «Отче, що дари розносиш», між двома фракціями відьом не сталося жодної конфронтації. Ґрета почала нестримно позіхати, Дон — несамовито терти свої тьмяні очі, а на туфлях Френні Лавкрафт розійшлися пряжки; втім ці всі прояви можна списати на природні причини, як і те, що, зазирнувши у дзеркало, Зукі знайшла в себе вісім-десять нових сивих волосинок.
— Тож вона померла, — сказала Зукі по телефону Александрі. — Десь о четвертій ночі. З нею був лише Кріс, та й той заснув. Те, що в неї нема пульсу, помітила чергова медсестра.
— А де був Дерріл?
— Пішов додому трохи поспати. Бідолаха, він же справді намагався бути старанним чоловіком, ніч за ніччю. Це тривало кілька тижнів, і лікарі дивувалися, як їй вдається так довго протягнути. Вона виявилася міцнішою, ніж усі гадали.
— Це так, — сказала Александра, бездумно.
Відчуття провини відпустило її обтяжене серце, поступившись місцем осінньому настроєві, спокою зречення. Це діялось після Дня праці, й по краях навколо її подвір’я хирляві дикі айстри змагалися з золотушником і темнолистими будяками, з колючими реп’яхами. Пурпуровий виноград з її альтанки вже доспів, і те, що не встигли з’їсти гракли, попадало, розтовкшись на цеглинах; він був надто кислий, та й цьогоріч Александра не мала настрою робити желе: пара, ситце й маленькі баночки були надто гарячі, щоб до них торкатись. Поки Александра міркувала, що б це ще сказати Зукі, у неї з’явилося відчуття, що ставало для неї чимраз більш звичним: вона відчула себе поза межами свого тіла, дещо оддалік споглядаючи його в його жалюгідній обмеженості, смертній довжині й ширині. Ще один березень, і їй виповниться сорок. Таємничі болі й свербіння продовжували турбувати її вночі, а док Патерсон не міг нічого знайти. Це був повненький лисий чоловік, з руками, що виглядали, ніби їх надули, такі вони були широкі й м’які, такі рожеві й чисті.