Її посмішку зіпсувала намазка на крекері, яка почала залишати між зубів темні плями; офіціантка принесла їй цю безкоштовну закуску, і Зукі товкла її за дві щоки.
— А як там старий Клайд Ґебріел? Він достатньо чуйний для тебе?
Ван Горн нахиляв свою велику, кудлату голову-бочку, коли закопувався в таємне життя жінки. В його очах був гарячий, напівсхований непосидючий погляд дитини, що надягнула геловінську маску.
— Може, колись і був, але вже давно не такий. Фелісія зробила йому багато зла. Буває, в газеті, коли якась молода верстальниця, що тільки-но почала роботу, зробить щось, ну не знаю там, розмістить пріоритетного рекламодавця в нижньому лівому куті, він просто дичавіє. І дівчинці нічого більш не лишається, окрім як розридатись. Багато з них після такого звільнились.
— Але не ти.
— З якоїсь причини він не жорсткий зі мною.
Вона опустила очі — дуже милий вигляд, з цими її рудуватими, склепінчастими бровами, повіками, з лише легким дотиком лавандових тіней і лискучим, мерехтливим абрикосовим волоссям, стримано зачесаним назад, яке з обох боків тримали заколки, чиї мідні спинки віддзеркалювались у намисті, що прилягало їй до шиї ланкою мідних півмісяців.
Її очі звелися і зблиснули зеленим.
— До того ж я хороший репортер. І це правда. Ті набурмосені старигані з міськради, які приймають усі рішення, — Гербі Прінц, Айк Арсено, — я їм усім подобаюсь, і вони розповідають мені всі новини.
Поки Зукі поглинала крекери з бобовою намазкою, Ван Горн пахкав сигаретою, роблячи це незграбно, по-європейському, тримаючи її розжарений кінчик близько до долоні.
— А що там у тебе з тими одруженими типами?
— Ну, перевага мати дружину полягає в тому, що вона позбавляє чоловіка необхідності виносити рішення. От саме це й почало лякати мене у Бренді Парслі: вона зовсім перестала контролювати Еда, їм як парі прийшов кінець. Ми проводили разом цілі ночі в тих жахливих клопівнях. І не те щоб ми там кохалися, це було лише перші півгодини; решту часу він розводився про порочну корпоративну систему влади, що відправляє наших хлопців до В’єтнаму заради вигоди своїх акціонерів, не те щоб я хоч колись розуміла, яку вигоду вони отримують із того, чи мала справжнє враження, ніби Еду дійсно не байдуже до тих хлопців, бо справжні солдати — це просто білий і чорний непотріб, наскільки було йому відомо…
Її погляд знову опустився й піднявся; Ван Горн відчув брижі власницької гордості через її красу, її життєвий дух. Його. Його іграшка. В замисленій паузі її верхня губа дуже мило лягла на нижню.
— А тоді я, — мовила вона, — мала вставати й іти додому готувати сніданок для дітей, переляканих, бо мене не було цілу ніч, а затим волочитися в газету; а він міг дрихнути цілий день. Ніхто достоту не знає, чим займається пастор, лише проводить якусь дурну службу в неділю; це таке ошуканство.
— Але люди ніби не проти, — глибокодумно сказав Дерріл, — щоб їх дурили; це те, що я відкрив з роками.
Офіціантка з варикозними ногами, оголеними аж до середини стегон, принесла Ван Горну очищені хвости креветок на хлібних трикутниках без шкоринок, а Зукі — курку по-королівськи: нарізане кубиками біле м’ясо й шатковані гриби, що плавали у вершках у гребінчастій, шаруватій тарталетці, а ще вона принесла йому «Криваву Мері», а їй — шпритцер з шаблі, блідіший за лимонад, бо Зукі ще мала повертатися й описувати найдрібніші подробиці перипетій довкола бюджету Дорожнього департаменту Іствіка, що відбувалися з наближенням зими з її завірюхами. Цього літа Док-стрит попсувала незвична навала туристів і восьмиосних вантажівок, тож деякі шматки армованого бетону над стоком біля суперетти порозмивалися; крізь ці вибоїни можна було побачити приливний потік.
— То ти вважаєш Фелісію злою жінкою, — провадив Ван Горн тему дружин.