Сеча нарешті вийшла. Вона вимкнула світло у ванній і вийшла в кімнату, де єдине освітлення надходило від ліхтаря на розі Гемлок-лейн та Оук-стрит. Доти вони з Клайдом ще не проводили ніч разом, хоча віднедавна й занадились їздити в Коув-вудз в обідню пору (вона йшла по Док-стрит аж до самого військового меморіалу, а там він забирав її на своєму «вольво»); а днями їй обридло просто цілувати його сумне, висушене обличчя з довгим волоссям, що стричало з ніздрів, і тютюновим віддихом, тому, щоб розважити себе і його, розщібнула йому ширіньку й хутенько, ніжно (вона сама це відчула) подрочила йому, холоднокровно спостерігаючи за процесом. Ці комічні цівки сім’я, ніби крики дитинчати якоїсь тваринки в пазурах яструба. Його приголомшила ця відьмина витівка; засміявшись, його губи дивно відкотилися, виставивши ряди пощерблених зубів із потемнілими срібними коронками. Це дещо лякало — одночасно оголилися корозія, біль і час. Зараз вона знову присмирнішала, невидимо ступаючи до власної кімнати, в якій сидить цей чоловік, її очі ще не призвичаїлись після ванної. У кутку, де сидів Клайд, його піжама відсвічувала, начеб якась флуоресцентна лампа, яку тільки-но вимкнули. Біля його голови жеврів червоний кінчик сигарети. Вона бачила себе, свої білі стегна й нервові ребристі боки, краще, ніж його, бо на стінах висіло кілька дзеркал: у позолочених рамах, старовинних, успадкованих від тітки з Ітаки. Ці дзеркала поцяткувались від віку; вогкі штукатурені стіни старих кам’яниць пооб’їдали амальгаму з їхніх спин. Такі дзеркала були більш до смаку Зукі, ніж нові, — вони повертали їй її красу менш прискіпливо. Прогарчав голос Клайда:
— Не впевнений, що я в настрої для цього.
— Якщо не ти, то хто? — спитала в тіней Зукі.
— О, можу назвати цілу купу, — сказав він, однак вставши й заходившись розщібувати сорочку піжами. Запалена сигарета перемістилася йому до рота, і її червоний кінчик стрибав, поки він говорив.
Зукі відчула холодок. Вона ж бо очікувала, що він одразу ж огорне її в обійми, вкриваючи довгими, голодними поцілунками з поганим віддихом, такими, як вони обмінювалися в машині. Її миттєва оголеність забрала в неї перевагу; вона знецінила себе. Ці страшні коливання на фондовій біржі чоловічого розуму, які мусить витримати жінка, котрі щохвилини йдуть то вгору, то вниз, поки торгуються між собою їхні Ід та Супереґо. Їй уже спало на думку повернутися й замкнутися у світлій ванній, а його — під три чорти. Він не ворухнувся. Його зневоднене, колись гарне обличчя, пружне на вилицях, зім’ялося навколо сигарети, одне око заплющене через дим. От саме так він і сидів, редагуючи статтю: його м’який олівець бігає й хльостає, жовчні очі затінені зеленим козирком, дим його сигарети, здіймаючись, вивільняє галактичні форми в конусі світла від його настільної лампи — його власного конусу сили. Клайд полюбляв різати, знаходити цілий зайвий абзац, якого можна безслідно позбутися; однак віднедавна він став ніжніший з її текстами, виправляючи лише описки.
— І скільки ж ти можеш назвати? — спитала вона.
Він має її за шльондру. Мабуть, Фелісія весь час торочить йому про це. Цей холодок, який відчула Зукі: це від холоду кімнати чи від бентежливого вигляду її власної білої плоті, що одночасно заповнив три дзеркала?
Клайд добив сигарету й закінчив розщібати піжаму. Зараз він уже також був оголений. Кількість блідості у дзеркалах подвоїлась. Його пеніс вражав: довгов’язий, як і він сам, звисає в тій безпорадній важкоголовій манері, притаманній пенісам, цьому найтендітнішому шматку плоті. Його шкіра тривожно заковзала по її, коли він нарешті зважився обійняти її; він був кістлявий, проте напрочуд теплий.