— Не так уже й багато, — відповів він. — Але достатньо, щоб змусити мене ревнувати. Боже, ти прекрасна. Аж плакати хочеться.
Вона повела його до ліжка, намагаючись притлумити будь-які рухи, що можуть розбудити дітей. Під ковдрою його голова, обрамлена гострими кутами й колючими бакенбардами, важко лягла на її груди; його вилиці шкребли її ключиці.
— Тобі не треба плакати від цього, — заспокійливо мовила вона, відсторонюючи кістку від кістки. — Це має приносити щастя.
Щойно Зукі сказала це, в її думки запливло широке обличчя Александри: широке, злегка підрум’янене сонцем, навіть узимку, це від її прогулянок надворі, ніжні розщілинки на підборідді й кінчику носа, що надавали їй разючої богоподібної відчуженості, порожнечі людини, що дотримується кредо — Александра вірила, що природа, фізичний світ, містить у собі щастя. Цей затурканий чоловік, ця собача шкура з теплими кістками, не вірив у це. Для нього світ не мав смаку, ніби той папір, складався з того, що було, — непослідовних, безладних подій, що миготіли в нього на столі на своєму шляху до трухлявих чорних папок. Для нього все стало вторинне й прокисле. Зукі подумала про власну силу, як довго їй вдаватиметься давати прихисток на своїх грудях цим скорботним, невпевненим чоловікам і не заразитися самій.
— Якби ти була моєю щоночі, оце й було б щастя, — припустив Клайд Ґебріел.
— Ну що ж, — сказала Зукі материнським тоном, злякано вирячившись у стелю, силкуючись запустити себе в ту наперед узгоджену капітуляцію, той політ у секс, який її тіло обіцяло іншим.
Півстолітнє тіло цього чоловіка видавало складний маскулінний дух, що включав і трохи затхлий запах віскі — домішку, яку вона часто відчувала, схилившись над його столом, доки його олівець штрикав її надруковану статтю. Він був частиною його, чимось, що вплелось у його суть. Вона попестила волосся на його черепі з продовгуватою ґулею інтелекту. Його волосся рідшало: яке ж воно м’яке! Начеб кожна волосинка пронумерована. Його язик почав стьобати її сосок, рожевий і набубнявілий. Вона запестила другий, крутячи його великим і вказівним пальцем, щоб збудити себе. Його сум влився в неї, і вона ніяк не могла скинути його. Його оргазм, хоч йому, в цій апетитній манері старших чоловіків, і знадобилося часу, щоб кінчити, залишив її демона невдоволеним. Їй треба більше його, хоча він уже й хотів спати. Зукі спитала:
— Ти відчуваєш провину перед Фелісією, ось так от будучи зі мною?
Це були нікчемні, кокетливі слова, але іноді, потрахавшись, вона відчувала відчайдушне падіння, аж надто круте знецінення.
Єдине вікно кімнати пропускало нерухоме місячне світло. Надворі царював лисий листопад. З газонів поприбирали стільці, самі ж газони стали мертві й пласкі, як підлога, вулиця стала гола, ніби будинок після винесення з нього всіх меблів. Невеличка груша, прикрашена плодами, перетворилася на набір цурпалків. У горщику на підвіконні стирчала мертва герань. У вузькому буфеті біля захололого каміна лежала зелена нитка. Попід ліжком спав любовний амулет. Клайд видобув свою відповідь із глибин, близьких до сну.
— Не провину, — сказав він, — лише лють. Та сука забрала і протринділа все моє життя. Зазвичай я замкнений. А твоя чарівність трошки мене розбуджує, і це не добре. Це показує мені те, що я втратив, що втратив через ту самовдоволену занудну суку.
— Я думаю, — сказала Зукі, все ще кокетливо, — що маю бути чимось більшим, я не повинна сердити тебе. — Також хилячи до того, що вона не та, хто візьметься за нього й витягне з дна, він бо надто сумний і отруєний; однак вона й досі переживала почуття дружини, споглядаючи таких чоловіків у повсякденності, — та сутулість, притаманна їхнім плечам, коли вони встають з крісла, та нерішуча, незграбна манера, в якій вони вдягають і знімають свої штани, як щодня вони покірно зголюють щетину з обличчя й виходять у світ у пошуках грошей.
— В мене аж у голові паморочиться від того, що ти мені показуєш, — мовив Клайд, злегка погладжуючи її міцні груди, її плаский, продовгуватий живіт. — Ти — ніби скеля. Хочеться зістрибнути.
— Благаю, не стрибай, — сказала Зукі.
Вона почула, як дитина, її наймолодша, перевернулася в ліжку. Будинок був настільки маленький, що вночі всі вони перебували в обіймах одне одного, крізь обклеєні шпалерами стіни неправильної форми.