Уявна публіка вже зібралася в неї за спиною — ціле військо, яке вона вела за собою.
— Ми будемо боротися зі злом! — вигукнула вона, її погляд сфокусувався десь понад його головою.
І вона стала, розставивши ноги, ніби боячись, що він може спробувати звалити її. Однак він зробив крок до неї через те, що вогонь, засипаний цілою жменею кнопок, почав гаснути. Відсунув екран і поштрикав поріділі дрова кочергою з латунною ручкою. Дрова лягли ближче одне до одного, сипнувши іскрами. Це нагадало йому про себе й Зукі: цікавим супроводом сексу із Зукі було те, наскільки сонним робила його близькість із нею; з ковзким дотиком її шкіри його долала в’ялість, після цілого життя, прожитого з безсонням. Перед і після сексу її оголене тіло так легко линуло до нього, що, здавалося, він нарешті віднайшов своє місце у просторі. Сама лиш думка про цей спокій, що таїла в собі та рудоволоса розлученка, затягувала його мозок благодатною пустотою.
Спливло, мабуть, із кілька хвилин. Фелісія палко говорила. Небачена зневага дітей до нього переплелася з його злочинним бажанням сидіти в кріслі в той час, як світ спустошують несправедливі війни, фашистські уряди й жадібні до прибутку експлуататори. Гладенька вага кочерги все ще лежала в його руці. У своєму хімічному обуренні її обличчя побіліло, як череп; її очі палали, ніби крихітні вогники церковних свічок, глибоко у вкритих воском підсвічниках, з яких вони повигорали. Здавалося, її волосся настовбурчилося драним, скупеньким гало. А найстрашніше те, що в неї з рота продовжували валити різні речі: папужине пір’я, мертві оси, шматки яєчної шкаралупи, і все це перемішувалось у ріденьку кашу, яку вона знай витирала з підборіддя ритмічним жестом, начеб перезаряджаючи пістолет. У цій екструзії він побачив знак: ця жінка одержима, вона не має жодного стосунку до тієї жінки, з якою він одружився з власної доброї волі.
— Послухай, годі вже, Ліші, — заблагав Клайд, — охолонь. Закриймо цю тему.
Хімічний і механічний процес, що замінив її душу, тривав далі; у своєму трансі обурення вона вже нічого не бачила й не чула. Її крики ще розбудять сусідів. Її голос дедалі гучнішав, нескінченно валував зсередини. В лівій руці він тримав напій; правою підняв кочергу й гахнув нею їй по голові, аби бодай на мить перервати цей потік енергії, заткати отвір, через який лилось аж надто багато. Кістки її черепа видали дивний високий звук, начеб хтось грайливо стукнув один об одного два дерев’яних блоки. Її очі закотилися, показавши білки, а губи мимовільно розтулилися, відкривши до неможливого синю крихітну пір’їнку на язику. Він знав, що чинить неправильно, однак тиша здавалася райською. Тепер уже хімія здолала його; він знову й знову бив її кочергою по голові, проводжаючи її в повільному падінні на підлогу, допоки звук ударів став водянистіший, ніж стукіт двох дерев’яшок одна об одну. Він навіки заткав цей отвір космічним спокоєм.
З Клайда Ґебріела зісковзнув гігантський чохол полегкості, ніби з його вкритого потом тіла, як із чистого костюма, стягнули захисну плівку. Він сьорбнув скотчу і спробував не дивитися на підлогу. Подумав про зірки надворі й той непроникний візерунок, який вони утворюють у цю ніч його життя, як і в будь-яку іншу впродовж мільярдів років від виникнення нашої галактики. І хоча йому ще лишалося багато чого зробити, і дещо з цього буде дуже складним, дивовижним чином оновлена перспектива надавала кожній його дії прямокутної чіткості, мовби він і справді повернувся до тих ілюстрованих дитячих книжок, які Фелісія з презирством викликала в його пам’яті. І як же воно цікаво вийшло з її боку: вона мала рацію, він любив дні, коли, хворіючи, не йшов до школи й лишався вдома. Вона знала його аж надто добре. Шлюб — це ніби двох людей замикають в одній кімнаті й змушують перечитувати один і той же розділ, знову й знову, допоки слова не перетворяться на суцільне безумство. Йому здалось, ніби вона схлипнула на підлозі, але він вирішив, що це всього лише вогонь поглинув крихітну жилку з живицею.
Будучи сумлінною, акуратною дитиною, Клайд обожнював архітектурні креслення — ті, які зображували кожну рейку, одвірок чи карниз і відкривали трикутні зменшення перспективи. За допомогою лінійки й синього олівця він продовжував ці убуваючі лінії аж до точки стику, навіть коли ця точка лежала далеко за межами сторінки. Йому було приємно усвідомлювати те, що така точка існує, і, либонь, перший погляд у світ шахрайства дорослих відкрив йому, що художники змахлювали в багатьох блискучих малюнках: у них не існувало точної точки стику. А зараз Клайд уже власною персоною дійшов до цього місця, де сходиться перспектива, і все навколо нього було чітке й крихке. Обширні проблемні поля — випуск «Вісника» за середу, організація їхнього наступного побачення із Зукі, ця безконечна борня коханців у пошуку приватності й не скрипучого ліжка, рецидивний біль від одягання назад білизни й покидання її, необхідність проконсультуватися з Джо Маріно щодо несправності пічки, трубопроводу й батарей у цьому будинку, на яку більше не можна заплющувати очі, не надто здалий стан його печінки і слизової шлунка, періодичні аналізи крові й консультації з доком Петом і всі оті оманливі поліпшення, гарантовані його печальним станом, а зараз ще й нескінченна тяганина з поліцією й судами — кудись поділися, лишивши по собі тільки обриси цієї кімнати, лінії на її столярці, чіткі, як лазерні промені.