Навколо них, навколо нього, місто поринуло в тишу: на Людовік-стрит не чути жодної машини. В нього розболівся шлунок. Так ставалося зазвичай о цій порі вечора: зародкова виразка. Док Пет якось сказав йому: «Якщо вже вам треба пити, то бодай не забувайте їсти». Одним із прикрих побічних ефектів його роману з Зукі було те, що він пропускав обід, щоб потрахатись. Бувало, вона приносила баночку кеш’ю, але з його поганими зубами він більше не любив горіхи — крихти потрапляли під протез і дряпали ясна.
Вражаюче: жінки — любов ніколи не переповнює їх до краю. Якщо гарно постараєшся, вони хочуть ще вже наступної миті, це ніби друкувати тираж газети. Навіть Фелісія, хай вона й казала, що ненавидить його. О цій порі вечора він би саме робив черговий ковток біля напівзгаслого вогню, даючи їй часу влягтися в ліжко й заснути, чекаючи на нього. Виговорившись, вона вже за мить провалювалась у праведне забуття. А зараз він задумався, чи не мала вона часом гіпоглікемії: зранку прокидалася з ясною головою, і від примарної аудиторії, для якої вона читала свої промови, не було й сліду. Здавалося, вона ніколи не втямлювала, як розлючувала його. Бували ранки, по суботах чи неділях, коли вона залишалася в нічнушці, провокуючи його до замирення. Ніби можна подумати, що чоловік і жінка, які проживають багато годин свого життя разом, можуть знайти момент для примирення. Втрачені можливості. Якби ж сьогодні він стримався й дав би їй безпечно піднятися в кімнату… Але ця нагода, разом з його онуками, лікуванням покоцаного випивкою шлунка і проблемами з зубним протезом, також зникла з горизонту.