— А ти питала, чи не має вона, бува, якихось звісток від Еда?
— Ой, я не насмілилась. До того ж сумніваюся, бо я сама нічого від нього не чула. Однак вона таки згадала про нього. Коли все скінчилось і чоловіки стягували штучну траву, вона незворушно глянула мені у вічі й сказала: те, що він пішов від неї, — стало найкращим, що будь-коли траплялося з нею.
— Ну, а що їй ще казати? Що ще казати будь-якій з нас?
— Лексо, люба моя, до чого ти хилиш? Звучиш ти так, ніби знесилюєшся.
— Ну, буває, зморюєшся. Коли сама несеш усе на своїх плечах. О цій порі року ліжко таке холодне.
— Купи собі електричну ковдру.
— В мене вже є. Але мені не подобається відчувати над собою електрику. А раптом ще прийде привид Фелісії й виллє мені на ліжко відро холодної води, і мене вб’є струмом.
— Александро, не треба. Не треба лякати мене такими депресивними розмовами. Ми всі звертаємось до тебе, коли щось стається. Ти маєш материнську силу.
— Так, і це також вганяє в депресію.
— Хіба ти більше і в неї не віриш?
У свободу, у відьомство. Їхні сили, їхній екстаз.
— Атож що вірю, пупсику. А їхні діти там були? І як вони?
— Ну, — сказала Зукі, її голос відновив бадьорість, оповідаючи новини, — дуже славно. Обоє були чимось схожі на грецькі статуї: дуже статні, бліді й ідеальні. Тримаються одне за одного, як близнюки, хоча дівчина й набагато старша. Дженніфер, так її звуть, уже під тридцять, а хлопець хоча й студентського віку, але ніде не вчиться; хоче стати кимось у шоу-бізнесі й проводить весь час у роз’їздах між Лос-Анджелесом та Нью-Йорком. Був робітником сцени в літньому театрі в Коннектикуті, а дівчина прилетіла з Чикаго, відпросилася з роботи в рентгенкабінеті. Мардж Перлі каже, що вони на деякий час лишаться в будинку, розберуться з майном; я тут подумала, може, нам треба взятися за них. Бо виглядають вони ніби діти, що заблукали в лісі, не хочу навіть думати, що вони можуть потрапити в лапи Бренди.
— Крихітко, вони вже точно чули про тебе з Клайдом і винуватять тебе в усьому.
— Справді? Як вони можуть? Я ж була така добра до нього.
— Ти порушила його внутрішній баланс. Його екологію.
Зукі зізналася:
— Мені не подобається почуватися винною.
— А кому подобається? А як, по-твоєму, почуваюся я, коли бідолашний, любий недолугий Джо каже, що хоче покинути Джину, той дітокомбінат, заради мене?
— Але ж він цього не зробить. Він надто середземноморський. Католики ніколи не конфліктують, як ми, бідолашні колишні протестанти.
— Колишні, — сказала Александра. — То це так ти про себе думаєш? А я от не впевнена, чи колись мала щось, що покидати.
У мозок Зукі ввійшов трансльований Александрою образ західної дерев’яної церкви з присадкуватим, понівеченим негодою шпилем, високо в горах, куди ніхто не ходить.
— Монті був дуже релігійний, — мовила Зукі. — Постійно говорив про своїх пращурів.
І на тій же хвилі перед нею виникли в’ялі, молочно-білі сідниці Монті, і вона впевнилася, що в нього був роман з Александрою. Вона позіхнула і сказала:
— Сходжу, мабуть, до Дерріла й розвіюся. Фідель саме працює над новим напоєм, який називає містичним ромом.
— А сьогодні хіба не день Джейн?
— Здається, її день був тоді, коли я з нею розмовляла. Вона дуже збуджено говорила.
— Припекло.
— Саме так. О Лексо, тобі слід побачити Дженніфер Ґебріел, вона така цукерочка. Через неї я почуваюся поношеною старою каргою. Це бліде округле обличчя, блідо-сині очі, як у Клайда, загострене підборіддя, як у Фелісії, і витончений носик, з м’яким, прямим кінчиком, начеб вирізаний ножем для масла, тільки трошки приплюснутий до обличчя, як у кішки, якщо можеш собі це уявити. А яка в неї шкіра!
— Цукерочка, — повторила Александра відсторонено.
Колись Александра любила її, Зукі знала це. Того першого вечора в Дерріла, танцюючи під Джоплін, вони обнялися всі разом і ридали через прокляття гетеросексуальності, що тримало їх порізно, начеб кожна була трояндою у пластиковій трубці. А тепер в Александриному голосі вчувалася відчуженість. Зукі згадала той амулет, який вона зробила, з магічним потрійним вузлом, і нагадала собі дістати його з-під ліжка. Чари погано закінчуються, втрачають ефективність десь приблизно за місяць, якщо в них не замішана людська кров.