— Ще, дивіться, зморимо Дженні, — застерегла Александра тактовним, уникливим, байдужим тоном.
— Ні, мені це подобається, — сказала дівчина. — Ви всі дуже вдячні.
— Потім ми натремо тебе, — пообіцяла Александра. — Щойно подолаємо це відчуття прибитості.
— Мені насправді байдуже, чи натруть мене, — зізналася Дженні. — Мені більше подобається, коли я це роблю, ніж коли це роблять мені, хіба це не збочення?
— Це дуже корисно для нас, — сказала Джейн, просичавши останнє слово.
— Так, вірю, — ввічливо погодилась Дженні.
Ван Горн, либонь, з поваги до цієї делікатної ініціації, нині рідко приймав з ними ванну або ж, коли й так, то похапцем виходив з кімнати, загорнувши своє волохате тіло в рушник від попереку до колін, щоб розважити Кріса грою в шахи або нарди в бібліотеці. Згодом він повертався до них, втім уже вдягнений щоразу франтуватіше — наприклад, у шовковий халат полуничного кольору, з візерунком «пейслі», із кльошованими слаксами з тонкою, зеленою, вертикальною смужкою, що виглядала знизу, і в рожево-бузковій хустинці довкола шиї — і вражаючи все більш чепурною манерою владної зичливості, щоб головувати під час чайних церемоній, посиденьок за випивкою чи швидкою вечерею домініканською sancocho, кубинською mondongo, мексиканською pollo picado con tocino чи колумбійською soufflé de sesos. Ван Горн доволі сумовито споглядав, як жінки наминали ці гострі делікатеси, сидів, попахкуючи димом із кольорових сигарет крізь цікаву, вигнуту підставку для рога, яким ще недавно розмахував; він скинув трохи ваги і здавався запаленим надіями на своє селенове рішення проблеми енергетики. Поза своєю темою він ставав апатично мовчазний і, бувало, зненацька виходив з кімнати. Озирнувшись назад, Александра, Зукі та Джейн Смарт могли б вирішити, що набридли йому; одначе самі вони були аж так далеко від того, щоб він набрид їм, що нудьга не прослизала до їхньої уяви. Його обширний будинок, який вони прозвали «Жабин дім», розширяв межі їхніх убогих помешкань: у царстві Ван Горна вони могли полишити дітей вдома й самі обернутися на дітей.
Джейн віддано приходила на сесії Гіндеміта, Брамса і, зовсім віднедавна, Дворжаковий запаморочливий, нестримний концерт для віолончелі в сі мінор. Зукі, коли та зима поволі розтанула, почала мандрувати туди-сюди із записками і схемами для свого роману, який, як вважали вони з її наставником, можна спроектувати і сконструювати, бо це така собі проста словесна машина для збудження, а відтак — позбавлення від напруги. А Александра соромливо запросила Ван Горна оглянути великі, невагомі, емальовані статуї жінок в русі, яких вона виготовила замащеними клеєм руками, шпателем і дерев’яною ложкою для салату. Їй було ніяково приймати його у себе в домі, всі нижні кімнати якого потребували свіжої фарби, а підлога кухні — лінолеуму; а поміж її стін він виглядав зменшеним і старим: підборіддя синє, а комір оксфордської сорочки зношений, начеб убогість була чимось заразним. На ньому був той мішкуватий зелено-чорний твідовий піджак зі шкіряними латками на ліктях, в якому вона вперше побачила його, і він настільки нагадав їй безробітного професора чи одного з тих сумних чоловіків, котрих, ніби вічних студентів, зустрічаєш у кожному студмістечку, що вона аж дивувалася, як це колись прочитала в ньому стільки чар і сили. Втім він похвалив її роботу:
— Мала, здається, ти віднайшла свій shtik! Ця жорсткувато-простувата якість, як у Лінднера, але в тебе немає цієї металічної твердості, тут більше вчувається щось від Міро, і щось сексуальне — сексуааальне, ото так!
З тривожною швидкістю й незграбністю він завантажив три її фігури з пап’є-маше на заднє сидіння свого «мерседеса», звідки вони здалися Александрі барвистими автостоперами, їхні гнучкі, яскраві кінцівки позгиналися, а дроти, за які їх підвісять до стелі, поплутались.
— Десь післязавтра поїду до Нью-Йорка й покажу їх тому своєму хлопцю з П’ятдесят сьомої стрит. Він захаває, готовий поставити на це останні гроші; зараз ти й справді спіймала щось у витворах культури, якесь відчуття завершення вечірки. Цю нереальність. Навіть репортажі про війну по телевізору вже виглядають нереальними, бо ми надивилися надто багато фільмів про війну.
На відкритому повітрі, біля її машини, вдягнений у дублянку із засмальцьованими манжетами й ліктями та шапку з овчини, надто малу для його кудлатої голови, він здався Александрі недосяжним, утраченою нагодою; однак, несподівано повернувшись, він піддався на її мисленнєвий поклик, повернувся з нею в будинок і, хрипко дихаючи, рушив до спальні, до ліжка, в якому вона нещодавно відмовила Джо Маріно. Джина знову завагітніла, і це тільки ускладнювало все. Деррілова потенція мала в собі щось непогрішне й нечуле, а його холодний пеніс завдавав болю, начеб був укритий крихітними лусочками; але сьогодні його готовність забрати на продаж її бідолашні створіння, його ніби зшита із клаптів, злегка зів’яла подоба і гротескний, змарнілий капелюх з овчини — все це вкупі розтопило її серце і зробило надчутливою вульву. Вона ладна злягтися й зі слоном, тільки-но подумає, що стане новою Нікі де Сен Фаль.