З
Я уявляв, як Луїз розвернулась і поїхала. Раптом я збагнув, що все було прораховано з самого початку. Гаррієт витягнула мене, познайомила з моєю дочкою, а потім вони забрали моє авто і втекли. Мене покинули самого в лісі.
Була за десять десята. Погода змінилась, температура піднялась до плюсової. З брудного трейлера капало. Я повернувся всередину. Голова боліла, а в роті пересохло. Я не знайшов записки про їхній від’їзд. На столі стояв термос із кавою. Я витягнув тріснуте горня з рекламою мережі магазинів здорової їжі.
Здавалось, наче ліс безупинно наближається до трейлера.
Кава була міцна, а похмілля важке. Я вийшов надвір із горням кави. На деревах лежала волога мла. Здалека долинув постріл рушниці. Я затримав подих. Ще один вистріл, далі тиша. Здавалось, наче звуки мусили вистояти в черзі, перш ніж тиша, вагаючись, по одному впускала їх до себе.
Я зайшов досередини і почав методично обшукувати трейлер. Хоча було тісно, але в ньому виявилось навдивовижу багато місця для зберігання речей. Луїз підтримувала порядок. В одязі вона любила каштанові, часом темно-червоні та землисті відтінки. У маленькій скриньці в народному стилі з позначеним на кришці 1822 роком я на своє здивування знайшов чимало грошей. Купюри в тисячу та п’ятсот крон на суму 47 500 крон. Потім я почав нишпорити в шухлядах із документами та листами. Перше, на що я натрапив, була фотографія Еріха Гонеккера з його підписом. На звороті було написано, що фотографія датована 1986-м роком і її надіслало посольство Німецької Демократичної Республіки в Стокгольмі. В шухляді було ще декілька знімків, усі підписані. Горбачова, Рональда Рейгана, а також кількох невідомих мені африканців, здається, прем’єр-міністрів. Серед цих фотографій була й одна із зображенням австралійського прем’єр-міністра, чиє ім’я я не зміг розібрати.
Я перейшов до другої шухляди, наповненої листами. Прочитавши зо п’ять листів, я почав здогадуватись, що саме робила моя дочка. Вона писала листи різним політичним лідерам світу, висловлюючи протест проти їхнього ставлення як до своїх співгромадян, так і до громадян інших країн. У кожному конверті лежала копія листа, який вона написала своїм кострубатим почерком, а також отримана відповідь. Еріху Гонеккеру вона обурливо писала англійською, що стіна посеред Берліна — справжня ганьба. У відповідь вона отримала фотографію, на якій Гонеккер стоїть на подіумі і махає розмитій масі народу. Луїз написала Маргарет Тетчер, що вона повинна гідно поводитися зі страйкарями на вугледобувних шахтах. Я не знайшов відповіді від залізної леді, у всякому разі окрім фотографії дами з торбинкою напоготові у конверті нічого не було. Але звідки ж Луїз бере гроші? На це запитання відповіді я не знайшов.
Більше знайти я не встиг. Я почув шум уже близької машини. Я засунув шухляди на місце і вийшов. Луїз їхала швидко. Машина ковзала по мокрому снігу.
Луїз витягла ходунці з багажника.
— Ми не хотіли тебе будити. Я рада, що мій батько вміє хропти.
Вона допомогла Гаррієт вибратись із машини.
— Ми їздили на закупи, — радісно сказала вона. — Я купила панчохи, спідницю і капелюх.
Луїз витягла із заднього сидіння декілька пакетів з одягом.
— Моя мама завжди погано вдягалась, — сказала вона.
Я заніс пакети в трейлер, тим часом як Луїз допомагала Гаррієт піднятись по слизькому горбку.
— Ми їли, — промовила Луїз. — Ти голодний?
Я був голодний, але все одно похитав головою. Мені не сподобалось, що вона взяла мою машину, не попросивши дозволу.
Гаррієт лягла відпочити на ліжку. Я зрозумів, що поїздка підняла їй настрій, але разом із тим виснажила. Невдовзі вона заснула. Луїз витягла червоний капелюх, куплений Гаррієт.
— Він їй пасує, — сказала вона. — Так, наче зроблений саме для неї.
— Я ніколи не бачив її в капелюсі. Замолоду ми завжди ходили з непокритою головою, навіть у холод.
Луїз поклала капелюх на місце і почала розглядатись у трейлері. Невже я залишив за собою сліди? Невже вона зауважить, що я витратив час на те, щоби поритись у її речах? Вона повернулась до мене, а потім почала розглядати мої черевики, що стояли на газеті відразу біля вхідних дверей. Я носив їх уже багато років. Вони були зношені, а дірки для шнурівок порвані. Вона встала, акуратно накрила Гаррієт коцом і надягла куртку.
— Вийдімо, — сказала вона.
Я охоче пристав на її пропозицію. Біль голови не давав спокою.
Ми стояли біля трейлера і наповнювали легені жорстким повітрям. Я подумав про те, що вже багато днів не веду свій бортовий журнал. Я поганої думки про себе, коли не дотримуюся своїх звичок.