Все скидалося на церемонію. Джаконеллі подивився на мої ступні, провів по них пальцями і спитав, як я почуваюсь.
— Здається, добре.
— Вас нічого не турбує?
— Інколи болить голова.
— Зі стопами все гаразд?
— У всякому разі вони не болять.
— Вони не набрякли?
— Ні.
— Найважливіше під час виготовлення взуття — це поміряти ступню у звичному стані, ні в якому разі не вночі чи за штучного освітлення. Мені потрібно лише зміряти ваші ступні в здоровому стані.
Мені здавалось, наче з мене кепкують. Але Луїз мала серйозний вигляд і, здавалось, була готова почати писати.
Джаконеллі витратив більше ніж дві години, щоб оцінити мої стопи і записати всі мірки, необхідні для виготовлення колодок, а потім і черевиків, які мені хотіла подарувати донька. Впродовж тих двох годин я зробив висновок, що світ стіп набагато складніший і ширший, ніж можна подумати. Джаконеллі довго шукав необхідний перетин, щоб визначити, чи моя права та ліва стопи повернуті всередину чи назовні. Він перевірив форму верхньої частини стопи, щоб з’ясувати, чи нема типових деформацій, плоскостопості, чи мізинці не стирчали, чи великі пальці не були викривлені. Я зауважив, що Джаконеллі мав золоте правило: щоб досягти найкращих результатів, слід використовувати лише найпростіші засоби вимірювання. Йому вистачило двох підошов і шевської вимірювальної стрічки. На ній, жовтій, були дві шкали. Першу використовував для вимірювання довжини стопи за допомогою французької міри — 6,66 міліметра. Друга шкала слугувала для вимірювання ширини стопи в одиницях метричної системи — сантиметрах та міліметрах. Окрім цих інструментів він використовував старовинний косинець, і коли я став на білий папір, він обвів контури моїх ніг простим олівцем. Він без упину говорив, і мені пригадалися перші роки моєї кар’єри хірурга, коли старші лікарі завжди коментували кожнісіньку свою дію, оцінювали кожен надріз, кровотечу та загальний стан пацієнта. Обводячи контури моїх стоп, Джаконеллі розповідав, що в цей момент олівець слід тримати рівно під кутом 90 градусів. А якщо кут буде меншим, говорив Джаконеллі своєю ламаною шведською, взуття буде замале щонайменше на один розмір.
Він виводив контур ноги від п’яти, завжди треба починати з неї, далі по внутрішній стороні стопи і до великого пальця, довкола кінчиків решти пальців і зовнішньої сторони стопи і назад до п’ятки. Він попросив мене міцно притиснути пальці до землі. Він так і сказав, хоча я стояв на столі, застеленому папером. Для Джаконеллі опорою завжди була земля, нічого іншого крім неї.
— Добре взуття допомагає забути про ноги, — мовив він. — Ніхто ж не ступає по життю на столі чи підстеленому папері. Стопа і земля нероздільні.
Ліва і права стопи ніколи не бувають однаковими, тож треба обмалювати контури кожної задля точності. Коли обидві ступні було окреслено, Джаконеллі відзначив розташування кісток великого пальця й мізинця, а також крайні точки кісточки й п’яти. Він малював повільно, так, наче не лише обводив контури моїх ніг, а й був задіяний у якомусь невідомому мені внутрішньому процесі, про який я міг лише здогадуватись. Я зауважив те саме в хірургів, якими захоплювався. Такі лікарі під час своїх операцій створювали якусь таємницю, про яку знали лише вони самі.
Коли я врешті зміг спуститися зі столу й сісти в старе плетене крісло, то всю процедуру повторили ще й там. Я подумав, що Джаконеллі привіз те крісло із собою з Рима, коли вирішив продовжити свою діяльність у дрімучому норрляндському лісі. Він і далі виконував усе дуже прискіпливо, проте цього разу вже не розмовляв, а мугикав якусь арію з тієї опери, яку слухав, коли ми з Луїз зайшли в його дім.
Пізніше, коли були зняті всі мірки і я міг надягти шкарпетки і свої старі нещасні черевики, ми випили ще по келиху вина. Джаконеллі здавався втомленим, наче його виснажило вимірювання моїх ніг.
— Я пропоную пошити пару чорних із фіолетовим відтінком черевиків, — сказав Джаконеллі. — З візерунком спереду та вирізаними дірками для шнурівок. Щоб витримати строгий стиль, але все ж зробити їх неповторними, ми використаємо два різновиди шкіри. Для передків у мене є клапоть шкіри, дубленої ще двісті років тому. Це надасть своєрідності кольору та дотику.
Він налив нам ще по келиху вина, спорожнивши пляшку.