— Як таке могло статися? — запитала Луїз, коли я замовк.
— Могло, — відповів я. — Якщо довго житимеш, то зрозумієш, що нема нічого неможливого.
— Я б хотіла дожити до старості, — відповіла вона. — Чому ти такий різкий? Чому ти так розсердився?
Я сплеснув руками.
— Я не навмисне. Мабуть, це через утому. Вже майже пів на сьому ранку. Ми провели тут усю ніч. Нам варто поспати хоч кілька годин.
— Тоді їдьмо додому, — промовила вона і піднялась. — З лікарні так і не телефонували.
Я не вставав.
— Я не можу спати в тому вузькому ліжку.
— Тоді я ляжу на підлозі.
— Ми встигнемо лише доїхати додому, щоб тут же знову вертатися до лікарні.
Вона знову сіла. Я бачив, що вона втомлена не менше за мене. Чоловік за прилавком знову заснув із розкритим ротом, аж нижня щелепа звисла йому до грудей.
Неонова лампа на стелі не спускала з нас свого хитрого драконячого ока.
5
Світанок здавався визволенням.
О пів на дев’яту ми повернулися до лікарні. В повітрі кружляли поодинокі сніжинки. У дзеркалі заднього бачення на мене дивилось моє втомлене обличчя. Щось у мені замлоїло, відчуття невідворотності смерті.
Я був на схилі свого віку, в самому епілозі. Попереду було ще декілька входів-виходів, але вже небагато.
Я геть поринув у задуму, через що пропустив заїзд до лікарні. Луїз здивовано на мене поглянула.
— Нам треба було повернути праворуч.
Я не відповів, об’їхав квартал і потрапив на правильну дорогу. Біля пункту невідкладної допомоги стояла одна з тих медсестер, яка приймала нас уночі. Вона курила, і, здавалось, не впізнала нас. У давні часи, подумав я, вона могла бути однією з героїнь картин Караваджіо.
Ми зайшли всередину. Двері до палати, де залишилась Гаррієт, були відчинені. У палаті нікого не було. По коридору йшла медсестра. Я спитав про Гаррієт. Вона зміряла нас поглядом. Вочевидь, ми були схожі на мокриць, які вилізли з-під холодного каміння, перебувши там ніч.
— Пані Гьорнфельдт вже нема, — сказала вона.
— Куди ви її перевели?
— Ми її нікуди не переводили. Вона втекла сама — одягнулась і зникла. І ми не змогли нічого вдіяти.
Вона здавалася сердитою, так наче Гаррієт обдурила саме її.
— Невже її ніхто не побачив?
— Медсестри регулярно заглядали в її палату. Чверть по сьомій її вже не було.
Я глянув на Луїз. Вона повела очима, і я сприйняв це як сигнал.
— Вона нічого не залишила? — запитала Луїз.
— Ні, нічого.
— Тоді вона точно поїхала додому.
— Вона повинна була повідомити нас, якщо не хотіла більше залишатись.
— Така вже вона є, її не зміниш, — сказала Луїз. — Вона моя мама.
Ми вийшли з лікарні крізь запасний вихід.
— Я її знаю, — повторила Луїз. — І знаю, де вона. У нас є домовленість ще з мого дитинства. Найближче кафе — місце зустрічі, якщо загубимось.
Ми обійшли лікарню аж до головного входу. У великому фойє була кав’ярня.
Гаррієт сиділа за столиком і пила каву. Побачивши нас, вона помахала рукою. Вона наче збадьорилась від нашої появи.
— Ми й досі не знаємо, що з тобою сталося, — строго сказав я. — Лікарям необхідно було перевірити взяті аналізи.
— У мене рак, і я помру, — сказала Гаррієт. — У мене замало часу, щоб лежати в лікарні і панікувати. Я не знаю, що сталось учора. Мабуть, перехилила зайвого. А зараз я хочу додому.
— До мене чи в Стокгольм?
Гаррієт ухопила Луїз за руку і встала. Ходунці стояли біля газетного стенда. Вона схопилась за руків’я своїми тендітними пальцями, — неймовірно, як їй тільки вдалось витягти мене з озера. Повернувшись у трейлер, ми втрьох лягли у вузьке ліжко. Я лежав скраю, звісивши одну ногу на підлогу, і невдовзі провалився у сон.
Уві сні я бачив Янсона на своєму гідрокоптері. Він врізався в кригу, немов гострозуба пила. Я заховався за скелею, аж доки він не зник. Піднявшись, я побачив на кризі Гаррієт зі своїми ходунцями. Вона була гола. Обабіч виднілась велика ополонка. Я здригнувся — обидві жінки спали. В голові рвучко зринула думка взяти куртку і залишити трейлер. Але я не вставав і невдовзі знову заснув.
Ми прокинулись водночас о першій годині. Я вийшов у туалет. Снігопад припинився, і хмари відпливали геть.
Ми випили кави. Гаррієт попросила зміряти їй тиск, тому що їй боліла голова. Як виявилось, тиск був лише трохи підвищений. Луїз захотіла, щоби я поміряв тиск ще їй.