Я думав про те, що Аґнес Клярстрьом, либонь, не раз перечитувала той текст, намагаючись зрозуміти його. Вона, вочевидь, дивувалася, що поміж усіх тих латинських термінів загубилося зовсім звичне слово. Її оперували «сидячи в шезлонзі». Наче на пляжі чи на веранді, з оголеною рукою, при світлі операційних ламп, останнє, що вона бачила, перш ніж поринула в наркоз. Я вчинив на неї жахливий напад, поки вона відпочивала, немов у шезлонзі.
А може, це була якась інша Аґнес Клярстрьом? Тоді вона була молодою, а що, як вона вийшла заміж і змінила прізвище? Згідно з телефонною довідкою, титулів у неї не було.
Ця ніч була страшною, хоча й вирішальною. Я більше не міг таїтись. Я мушу поговорити з нею, пояснити непоясненне і сказати їй, що тоді я ампутував себе самого.
Я ліг на ліжко і довго не міг заснути. А коли розтулив очі, був уже ранок. Сьогодні Янсон не привозитиме пошту, тож я зможу спокійно прорубати свою ополонку.
Я мусив пробити товстий шар криги ломом. Мій пес сидів на пірсі, спостерігаючи за тим, як я тяжко працюю. Кицька подалась у хатину для човнів ловити мишей. Врешті я пробив отвір і занурився в пекучий холод. Я думав про Гаррієт та Луїз, а також про те, чи наважусь того дня зателефонувати до Аґнес Клярстрьом і запитати, чи вона справді та, кого я шукаю.
Того дня я не подзвонив. У нападі шалу я взявся прибирати в домі, де все було покрито грубим шаром пороху. Мені вдалося запустити свою стару пральну машинку і випрати постіль, що була такою брудною, наче на ній спав безпритульний. Потім я обійшов острів, розглянув крізь бінокль крижану пустелю і міркував, що пора вже вирішувати, як поводитись далі.
Стара з ходунцями на кризі, незнана доти донька в трейлері. У віці шістдесяти шести років моє, як я гадав, усталене життя раптом почало перевертатись із ніг на голову.
По обіді я сів за кухонний стіл і написав два листи. Один із них адресований Гарріет та Луїз, а другий — Аґнес Клярстрьом. Ото Янсон здивується, коли я передам йому два листи і попрошу відправити їх. Задля безпеки я вирішив заклеїти їх клейкою стрічкою. Я не довіряв йому. Ану ж він проявить хитрість і відкриє ті листи, що я йому передам.
Про що я писав? Гаррієт і Луїз я написав, що моя лють уже вляглась. Я розумів їх, але саме в той момент не міг із ними бачитись. Я повернувся на свій острів, щоби доглянути своїх покинутих тварин. Але я передбачав, що невдовзі ми знову зустрінемось. Ми, звісно ж, мусимо спілкуватися далі.
Я витратив чимало часу на оці кілька рядків. Перш ніж задовольнитись написаним, я встелив кухонну підлогу зіжмаканими згортками паперу. Я написав неправду. Моя лють не минула. Мої тварини могли б ще якийсь час протриматись без мене завдяки піклуванню Янсона. Крім того, я не був певен, чи справді хотів би невдовзі їх зустріти. Мені потрібен був час на роздуми. Зокрема й над тим, що я скажу Аґнес Клярстрьом, якщо знайду її.
Лист до Аґнес Клярстрьом дався мені без жодних зусиль. Я збагнув, що виношував його вже багато років. Я хотів лише зустрітись із нею. Я дав їй свою адресу і підписав листа іменем, якого вона ніколи не забуде. Я сподівався, що пишу до тієї Аґнес Клярстрьом.
Коли Янсон прибув наступного дня, зірвався вітер. У своєму бортовому журналі я записав, що за ніч температура опустилась, а поривчастий вітер дув то з заходу, то з південного заходу.
Янсон прибув саме вчасно. Я заплатив йому триста крон за те, що він забрав мене, і геть відмовився забирати гроші назад.