— Телескоп настільки потужний, що, дивлячись із Землі, можна розпізнати людину на Місяці. Я б хотіла бути тією людиною.
Я більше здогадувався, аніж розумів те, що вона намагалась висловити. Маленька переслідувана дівчинка, що тікала від усього, а передовсім — від себе самої, думала, що вона, невидима тут, на Землі, стане помітною в потужному телескопі.
Здалось, наче я зміг розшифрувати невеликий фрагмент її уявлень про світ. Я намагався продовжити розмову, розповідаючи про зоряне небо в безмісячні й чисті осінні ночі. Але вона занурилась у себе, вона не хотіла слухати, неначе жаліла про сказане.
Якийсь час ми просиділи мовчки. Потім я знову запитав, чому вона прибула сюди.
— Нафта, — відповіла вона. — Я збираюсь поїхати в Росію і розбагатіти. Адже є нафта. Потім я повернусь і стану піроманом.
— І що ти підпалюватимеш?
— Усі ті будинки, в яких я змушена була жити супроти волі.
— Мій дім ти теж плануєш спалити?
— Це єдине, що я залишу. Твій дім і дім Аґнес. Але решту я спалю.
Мені починало здаватись, що дівчина по той бік столу — божевільна. Вона не лише тягала за собою гострого меча, а ще й страшенно заплуталась у баченні свого майбутнього.
Вона мовби прочитала мої думки.
— Ти мені не віриш?
— Чесно кажучи, ні.
— Тоді йди під три чорти.
— Я не дозволю таких висловів у моєму домі. Берегова служба може з’явитись тут навіть швидше, ніж ти думаєш.
Я жбурнув бабусину кавову тарілочку, яку Сіма використовувала як попільничку. По кухні розлетілись керамічні уламки. Вона сиділа не ворухнувшись — так, наче мій емоційний вибух її не стосувався.
— Я не хочу, щоб ти сердився, — спокійно сказала вона. — Я лише хочу залишитись тут на ніч. А потім поїду.
— Чому ти взагалі сюди приїхала?
Її відповідь мене здивувала.
— Ти ж мене сюди запросив!
— Я такого не пригадую.
— Ти сказав, що не віриш, що я коли-небудь сюди приїду. Я хотіла показати тобі, що ти помилявся. Окрім того, я ж збираюсь у Росію.
— Я не вірю жодному твоєму слову. Чому ти не можеш сказати правду?
— Не думаю, що ти хочеш її почути.
— Чому це я не мав би цього хотіти?
— Чому, на твою думку, я ношу з собою меча? Я хочу бути певна, що захищуся. Одного разу я не змогла. Тоді мені було одинадцять.
Я зрозумів, що це була правда. Раптом крізь її лють виразно проступила вразливість.
— Я тобі вірю. Але чому ти прийшла сюди? Ти ж не хочеш сказати, що прямуєш у Росію?
— Я знаю, що мені там пощастить.
— Що ти там робитимеш? Викопуватимеш нафту руками? Тебе туди навіть не впустять. Чому ти не хочеш залишитись в Аґнес?
— Я мусила поїхати. Я написала записку про те, що вирушила на північ.
— Але ж ти поїхала на південь!
— Я не хочу, щоб вона мене знайшла. Інколи вона як пес: вона винюхує слід тих, хто втікає. Я хочу лише побути тут якийсь час, а потім зникну.
— Ти ж розумієш, що це неможливо.
— Я тобі дозволю, якщо ти не проганятимеш мене.
— Дозволиш що?
— А як ти думаєш?
Раптом я збагнув, що вона мені пропонувала.
— За кого ти мене маєш? Забудьмо те, що ти сказала. Я нічого не чув.
Я так обурився, що мусив вийти надвір. Я подумав про плітки, які Янсон, безсумнівно, саме зараз розпускав між островами. Я заживу слави Фредріка — власника імпортованих із якоїсь арабської країни дівчат.
Я сів на пірсі. Те, що сказала Сіма, мене не лише засоромило, а й засмутило. Я всерйоз збагнув, який тягар її мучив.
Через якийсь час вона спустилася до пірса.
— Сядь, — мовив я. — Ти можеш побути тут декілька днів.
Я відчув її хвилювання, — її ноги тремтіли. Я міг її просто викинути. Крім того, мені був потрібен час, щоби подумати. У моє життя ввірвалась четверта жінка, вимагаючи від мене поки що зовсім невідомої допомоги.
Ми з’їли печеню з останнього шматка зайчатини, що залишилась у моїй морозилці. Сіма здебільшого лише длубалась у їжі. Говорила вона небагато. Здавалось, наче її неспокій наростав. Вона не хотіла спати серед мурах. Я постелив їй у кухні. Було не пізніше дев’ятої, коли вона сказала, що хоче лягати спати.
Тої ночі кицька мусила залишитись надворі. Я вийшов на другий поверх, ліг у ліжко і взявся читати. На кухні було тихо, хоча я й бачив світло, що падало з кухонного вікна. Вона й досі не погасила світла. Опускаючи жалюзі, я побачив, що кішка сидить на плямі світла, що падало з кухонного вікна. Невдовзі й вона мене покине. Здавалось, наче вона вже перетворилась на прозору істоту.