Луїз пішла до будинку. Вона не чекала моєї відповідь Я зрозумів, що змушений зорганізувати те свято. Я міг би запросити Янсона, Ганса Люндмана і його дружину Роману, що працює у м’ясному відділі великого супермаркету в містечку.
Я влаштую для Гаррієт її останню таємну вечерю на цьому острові. Це найменше зі всього, що я міг для неї зробити.
4
Дощі не припинялись майже до самого свята літнього сонцестояння. Ми піклувались про Гаррієт, — її стан погіршився. Спершу Луїз ночувала в трейлері. Проте після того, як Гаррієт дві ночі поспіль кричала від болю, вона перебралась у кухню. Я запропонував замінити її, адже теж міг давати Гаррієт таблетки чи робити уколи, але Луїз хотіла залишити цю відповідальність за собою. Вона клала на підлогу матрац, а зранку ховала його в передпокої. Вона казала, що кицька взяла собі за звичку спати у неї в ногах.
Більшу частину часу Гаррієт проводила в сні, близькому до напівзабуття через знеболювальні засоби. Їй майже ніколи не хотілось їсти, але Луїз, виявляючи безмежне терпіння, змушувала її нормально харчуватись. Мене вразила ніжність, яку Луїз проявляла до своєї матері. Раніше я цього не зауважував. Я стояв осторонь і ніколи б не зміг розділити цю близькість.
Вечори ми проводили за розмовами в трейлері Луїз чи на кухні. Вона взяла на себе приготування їжі. Я зателефонував до крамниці й замовив продукти з її списку, які нам доставив поштовий катер. За тиждень до дня літнього сонцестояння я зрозумів, що Гаррієт залишилось прожити зовсім мало. Щоразу, прокинувшись, вона питала про погоду, і я збагнув, що вона думала про своє літнє свято. Наступного разу, коли приїхав Янсон, все ще щодня дощило і віяли північні вітри з далекого Льодовитого океану, проте я запросив його на свято у п’ятницю.
— У тебе день народження?
— Кожного Різдва ти нарікаєш, що я не прикрашаю дім гірляндами. Щоразу на свято літнього сонцестояння ти ниєш, що я не хочу випити з тобою й чарки тут на пірсі. А тепер я запрошую тебе на забаву. Невже так важко зрозуміти? О сьомій, якщо погода дозволить.
— Я відчуваю великими пальцями, що скоро потепліє.
На думку Янсона, він уміє знаходити воду за допомогою лози. До того ж великі пальці його рук нібито мають здатність прогнозувати погоду.
Я нічого не відповів йому про пальці. Того ж дня я зателефонував до Ганса Люндмана і запросив його та дружину.
— Я працюю в цей час, — сказав він. — Але ж я можу помінятись із Едвіном. У тебе вродини?
— У мене завжди вродини, — відповів я. — О сьомій, якщо дозволить погода.
Я планував свято разом із Луїз. Я витяг дідусеві та бабусині літні меблі, що довгий час простояли сховані. Пофарбував їх і відремонтував стіл, одна з ніжок якого зігнила.
За день до літнього сонцестояння линула злива. Віяв різкий північно-західний вітер, а температура опустилась до дванадцяти градусів. Ми з Луїз вибрались на гору і побачили човни, які прибило в затишну бухту по той бік сусіднього острова Кошгольмену.
— Невже й завтра буде така сама погода? — запитала Луїз.
— Пальці Янсона прогнозують на завтра гарну погоду, — відповів я.
Наступного дня вітер ущух. Дощ припинився, хмари розсіялись, і потепліло. Гаррієт пережила дві тяжкі ночі, бо знеболювальні, здавалось, не допомагали. А потім болі різко стихли. Ми готувались до свята. Луїз до деталей знала, чого хотілось Гаррієт.
— Скромна розкіш, — сказала вона. — Неможливо поєднати скромне з розкішним. Але інколи треба прагнути нереального.
Це було незвичне літнє свято, і гадаю, що ніхто з присутніх його не забуде, хоча й наші спогади різнитимуться. Зранку подзвонив Ганс Люндман, щоб запитати, чи можна взяти з собою внучку, яка саме гостювала в них і яку вони не могли залишити саму. Її звали Андрея, і їй було шістнадцять. Я знав, що вона розумово відстала, що зокрема проявлялось у безмежній довірі до чужих людей. Як і іншим розумово відсталим, їй було важко збагнути певні речі та вчитися. Але найбільше її виділяло те, як вона зближувалась із незнайомими. Вона будь-кого брала за руку і, як дитина, вилазила на коліна до зовсім незнайомих.
Звичайно ж, ми дозволили взяти її з собою. Ми накрили стіл на сімох замість шістьох. Гаррієт, яка тепер майже ніколи не покидала ліжка, вже з п’ятої години сиділа в своєму кріслі в саду. Луїз одягла її в світлу літню сукню і красиво зачесала її посивіле волосся, зібравши його на потилиці. Я навіть зауважив, що Луїз її нафарбувала. До виснаженого обличчя Гаррієт бодай частково повернулась колишня краса. Я сів поруч із нею з келихом вина. Вона відібрала його і випила до половини.