Останнє речення мене спантеличило. Як їй вдасться взяти з собою Караваджіо у французькі печери, які вона збирається захищати? Чи між рядками був якийсь незрозумілий мені прихований зміст?
Вона не залишила адреси, на яку можна було б відповісти. Та все ж того ж вечора я взявся писати відповідь. Я прокоментував фотографії, розповів про свою зрадливу пам’ять і описав наші з Каррою мандрівки по скелях. Я намагався пояснити їй, як я навмання пробирався крізь життя, наче крізь густі непролазні хащі.
Передовсім я написав, що скучив за нею. Я повторив це декілька разів.
Заклеївши конверт, я приліпив марку, написав її ім’я і відклав листа до того дня, коли вона пришле мені свою адресу.
Я саме ліг у ліжко того ж вечора, коли мені задзвонив телефон. Я злякався — серце вискакувало з грудей. Такі пізні дзвінки не передвіщають нічого доброго. Я зійшов у кухню і підняв слухавку. Карра дивилась на мене, лежачи на підлозі.
— Це Аґнес. Сподіваюсь, я тебе не розбудила.
— Нічого страшного. Я й так забагато сплю.
— Я скоро приїду.
— Ти в порту?
— Ще ні. Я б хотіла приїхати завтра, якщо можна.
— Звісно ж, можна.
— Ти б міг мене забрати?
Я прислухався до вітру й хвиль, що розбивались об скелі північного мису.
— Надто сильний вітер як для мого маленького човна. Я з кимось домовлюсь. Коли ти прибудеш?
— Близько полудня.
— Я знайду когось, хто б тебе привіз.
Вона закінчила розмову так само раптово, як і почала. Я звернув увагу, що вона була неспокійна. Напевно, вона поспішала.
О п’ятій ранку я почав прибирати. Я поміняв мішок у прадавньому пилососі й зауважив, що мій дім знову вкрився пилюкою. Сяке-таке прибирання забрало в мене три години. Скупавшись, витершись та ввімкнувши тепло, я сів за кухонний стіл, щоби зателефонувати Янсонові. Але натомість я набрав номер берегової служби. Ганс Люндман саме був у якомусь із човнів у порту, але через п’ятнадцять хвилин він передзвонив. Я запитав, чи він не міг би зустріти в порту одну жінку і привезти її до мене.
— Я знаю, що ти не маєш права брати пасажирів, — сказав я, — знаю, що це заборонено.
— Але завжди можна спланувати маршрут патрулювання коло твого острова, — відповів він. — Як звати пасажира?
— Це жінка. Ти не помилишся — вона однорука.
Ми з Гансом були подібні. На відміну від Янсона ми приховували свою цікавість і рідко задавали зайві запитання. Проте я сумніваюсь, що Ганс нишпорив у паперах та речах своїх співробітників.
Ми з Каррою обійшли острів. Було перше листопада, море дедалі більше сіріло, з дерев опадало останнє листя. Я дуже чекав приїзду Аґнес. Мені на подив, я зауважив, що це мене збуджує. У моїй уяві вона стояла на кухні гола, з обрубком замість руки. Сівши на лавці на пірсі, я фантазував про нереальну любовну пригоду. Я не знав, чого хотіла Аґнес. Але навряд, чи вона їхала сюди, щоб освідчитись мені.
Я приніс із повітки в кухню меч і сумку Сіми. Аґнес не казала, чи залишиться на ніч, та я розстелив ліжко в кімнаті з мурашником. Раніше я вирішив вивезти мурашник тачкою на старе пасовисько, що тепер заросло чагарником. Але, як завжди, до того не дійшло.
Близько одинадцятої я поголився і вибрав одяг, але, одягнувшись, вирішив поміняти його. Перед приїздом Аґнес я нервувався, як підліток. Врешті я повернувся до свого звичного одягу — темних штанів, обрізаних чобіт і грубого светра з повисукуваними нитками. Ще вранці я витяг із морозилки курку.
Я ходив по хаті, натираючи до блиску вже витерті від пилу місця. О дванадцятій я надягнув куртку й зійшов чекати до пірса. В той день пошти не було, тож Янсон не став би заважати своїм приїздом. Карра сиділа на краю пірса і наче здогадувалась, що щось має статись.
Ганс Люндман приплив на великому крейсері берегової служби. Вже здалеку чути було могутній мотор. Коли човен заплив у вхід до бухти, я підвівся з лавки. Ганс причалив лише краєм судна, бо коло пірса було мілко. Аґнес вийшла з кабіни з рюкзаком через плече. Ганс був одягнений в уніформу. Руками він обіперся на поруччя.
— Дякую за допомогу, — сказав я.
— Мені й так було по дорозі. Мушу взяти курс на Ґотлянд, щоб розшукати невідому яхту.
Ми стоячи спостерігали за тим, як відпливає велике судно. Волосся Аґнес розвівалось на вітрі. Я відчув майже нездоланне бажання поцілувати її.
— Тут гарно, — сказала вона. — Я намагалась уявити твій острів. Зараз бачу, що помилялась.
— Що ти уявляла?